Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку Позивача, відповідачем було винесено незаконне рішення, яке зобов’язує позивача сплатити податкове зобов’язання в розмірі 597 221,07 грн. (в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –199 073,69 грн.) в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість, що виник при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлопобуткомплект М" за період з 01.05.2007 року по 01.08.2007 року.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, вважає своє рішення обґрунтованим і прийнятим без порушення чинного законодавства в результаті перевірки, яка свідчать про порушення позивачем положень Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) в частині заниження податку на додану вартість та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Оболонь-4" з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до бюджету податків при проведені взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлопобуткомплект М" за період з 01.05.2007 року по 01.08.2007 року.

За результатами зазначеної перевірки було складено акт від 22.10.2008 року № 171/23-811/31993154, яким встановлено, що позивачем порушено норми податкового законодавства з податку на додану вартість, а саме: пп.7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок віднесення до складу податкового кредиту за період з 01.05.2007 року по 01.08.2007 року сум податку на додану вартість у розмірі 398 147,38 грн. згідно податкових накладних, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлопобуткомплект М".

На підставі акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 31.10.2008 року № 0001592380/0 про сплату податкового зобов’язання в розмірі 597 221,07 грн. (в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –199 073,69 грн.) в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість, що виник при взаєморозрахунках з Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлопобуткомплект М" за період з 01.05.2007 року по 01.08.2007 року.

В судовому засіданні встановлено, що 19.06.2008 року слідчим відділенням податкового органу було порушено кримінальну справу за фактом створення невстановленими особами суб’єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, до яких віднесено Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлопобуткомплект М". Виходячи з викладеного, відповідач вважає всі правочини та інші дії вчинені зазначеним товариством такими, що не мають будь-якої юридичної сили та не спричиняють настання правових наслідків.

Взаємовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлопобуткомплект М" ґрунтуються на договорі про поставку товарів від 04.04.2007 року № 01-1 та додатковій угоді від 11.05.2007 року № 1 до договору про поставку товарів від 04.04.2007 року № 01-1, які були чинні і на момент подання адміністративного позову. Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлопобуткомплект М", згідно зазначених Договорів, як продавцем послуг, було видано податкові накладні від 05.05.2007 року № 7, від 08.05.2007 року № 9, від 08.05.2007 року № 10, від 10.05.2007 року № 11, від 12.05.2007 року № 12, від 04.06.2007 року № 18, від 04.07.2007 року № 32, від 06.07.2007 року № 33, які дають позивачу право на податковий кредит в сумі 398 147,38 грн. В розрахунок за отриманні послуги, позивач перерахував грошові кошти на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлопобуткомплект М". Таким чином, в результаті взаєморозрахунку за даними договорами, заборгованості не має. Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначеного цим Законом Країни (168/97-ВР) .

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1. п. 7.5. цього Закону України (168/97-ВР) визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Податковим законодавством чітко передбачено, що податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

При перевірці, що засвідчено у відповідному акті, позивачем при придбанні та оплаті послуг (товару, робіт) у Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлопобуткомплект М", в загальну суму його вартості було включено податок на додану вартість, що підтверджується податковими накладними.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв’язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов’язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

П.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Крім цього, слід зазначити, що цим же Законом України (168/97-ВР) , а саме: п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, встановлено, що до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

З викладеної норми можна зробити висновок, що витрати по сплаті податку на додану вартість не включаються до складу податкового кредиту лише у разі відсутності податкової накладеної, тобто інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість законом непередбачено.

Отже, висновки позивача щодо порушення норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) щодо неправомірного включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 398 147,38 грн. згідно податкових накладних, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлопобуткомплект М", є помилковими і не відповідають матеріалам справи.

Судом встановлено, що доводи відповідача щодо нікчемності діючих між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлопобуткомплект М" правочинів, зафіксовані в акті перевірки від 22.10.2008 року № 171/23-811/31993154, на підставі яких було прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення не підтверджені доказами та не мають належного обґрунтування. Так, на думку відповідача, зазначені правочини порушують публічний порядок спрямований на заволодіння майном держави.

Відповідно до ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Доказів вчинення позивачем або його контрагентом зазначених порушень, відповідачем суду не надано.

Враховуючи обставини справи та наявні докази, прийняте відповідачем рішення, на підставі якого позивачу було донараховано та зобов’язано сплатити податок на додану вартість в розмірі 398 147,38 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 199 073,69 грн., є помилковим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України. За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 31.10.2008 року № 0001592380/0 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб’єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов’язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оспорюваного рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об’єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69- 71, 94, 160- 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оболонь-4" задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001592380/0 від 31.10.2008 року Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва.

3.Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оболонь-4" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185- 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.