Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді - Келеберди В.І., суддів Федорчука А.Б., Блажівської Н.Є., при секретарі судового засідання Бузінському А.В., вирішив адміністративну справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Телесистеми України" до Національної комісії з питань регулювання зв'язку України про визнання незаконним рішення.

Обставини справи:

Позивач звернувся до окружного адміністративного суду міста Києва з вимогами про визнання протиправною бездіяльність Національної комісії з питань регулювання зв'язку України, яка полягає у несвоєчасному розгляді заяв позивача на видачу ліцензій на вид діяльності та користування радіочастотним ресурсом України, а також прийняте в подальшому рішення N 1523 (vr523634-09) від 28.05.2009 р. про відмову у видачі ліцензій Закритому акціонерному товариству "Телесистеми України"; про скасування рішення відповідача N 1523 (vr523634-09) від 28.05.2009 р. в частині відмови Закритому акціонерному товариству "Телесистеми України" та на здійснення у видачі ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України у смугах частот 1900 - 1910 МГц, 1980 - 2000 МГц на всій території України та на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з використанням радіо технології цифрового стільникового зв'язку CDMA-2000 з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку на всій території України; про зобов'язання відповідача видати позивачу ліцензію на користування радіочастотним ресурсом України у смугах частот 1900 - 1910 МГц, 1980 - 2000 МГц на всій території України відповідно до заяви від 20.02.2009 р. та про зобов'язання Національну комісію з питань регулювання зв'язку України видати Закритому акціонерному товариству "Телесистеми України" ліцензію на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з використанням радіо технології цифрового стільникового зв'язку CDMA-2000 з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку на всій території України відповідно до заяви від 20.02.2009 р. та про вжиття заходів забезпечення позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на Закони України "Про телекомунікації" (1280-15) ; "Про радіочастотний ресурс України" (1770-14) та зазначає, що відповідачем порушено строки розгляду заяви про видачу ліцензію на користування радіочастотним ресурсом України для цифрового стільникового радіозв'язку CDMA-2000 у смузі частот 1900 - 1910 МГц та 1980 - 2000 МГц, а також у видачі ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікацій з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з використанням стільникового радіозв'язку CDMA-2000 та безпідставно відмовлено у видачі вищевказаних ліцензій.

Відповідач проти позову заперечив, виходячи з того, що радіочастотний ресурс України повинен використовуватися лише у відповідності до Плану використання радіочастотного ресурсу України (815-2006-п) , яким встановлено, що смуги частот, на отримання яких претендував позивач знаходяться у Розділі "Перспективні для впровадження технології", тоді як використання запланованих позивачем смуг радіочастот для заявленої технології CDMA-2000 можливе лише за умови її переведення до Розділу 1 "Діючі технології". Проте, внесення змін до Плану використання радіочастотного ресурсу (815-2006-п) знаходиться поза межами повноважень відповідача. Також відмову і видачі ліцензії на користування РЧР України прийнято у зв'язку з неможливістю дотримання електромагнітної сумісності з радіоелектронними засобами спеціальних користувачів. Крім того, строк розгляду заяви позивача пропущений з поважних причин.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд В С Т А Н О В И В:

Закрите акціонерне товариство "Телесистеми України" є суб'єктом господарювання, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ 266131, копія якої наявна в матеріалах справи.

20.02.2009 р. ЗАТ "Телесистеми України" звернулось з відповідними заявами до Національної комісії з питань регулювання зв'язку України про видачу ліцензій на надання послуг мобільного зв'язку з використанням радіотехнології цифрового стільникового зв'язку CDMA-2000 та на користування відповідним радіочастотним ресурсом України у смугах частот 1900 - 1910 МГц, 1980 - 2000 МГц на всій території України, копії яких наявні в матеріалах справи.

Листом від 26.05.2009 р. N 1/227 позивач повторно звернувся до Національної комісії з питань регулювання зв'язку України з вимогою в семиденний термін видати вищевказані ліцензії.

Листом від 02.06.2009 р. відповідач повідомив, що відповідно до рішення НКРЗ N 1523 (vr523634-09) , прийнятого на засіданні 28.05.2009 р. позивачу відмовлено у видачі ліцензії.

Відповідно до рішення відповідача N 1523 (vr523634-09) від 28.05.2009 р. відмова позивачу у видачі ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України у смугах частот 1900 - 1910 МГц, 1980 - 2000 МГц на всій території України мотивована не погодженням використання зазначених частот Генеральним штабом Збройних Сил України внаслідок неможливості забезпечення електромагнітної сумісності з радіоелектронними засобами спеціальних користувачів та не переведенням радіо технології з розділу перспективних радіо технологій до розділу діючих радіотехнологій Плану використання радіочастотного ресурсу України (815-2006-п) .

Відмовляючи у видачі вищевказаних ліцензій відповідач посилався на п. 1.4 та 1.7 Ліцензійних умов здійснення діяльності у сфері телекомунікацій з надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку, затверджених рішенням НКРЗ від 26.01.2006 р. N 179 (z0145-06) .

Дослідивши матеріали справи заслухавши пояснення сторін, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про телекомунікації" від 18.11.2003 р. N 1280-IV (1280-15) (далі - Закон N 1280) Національна комісія з питань регулювання зв'язку (НКРЗ) є органом регулювання у сфері телекомунікацій, який утворюється відповідно до законодавства України НКРЗ діє на підставі Положення про Національну комісію з питань регулювання зв'язку (971-2007-п) , розробленого відповідно до законодавства і затвердженого Президентом України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження положення про Національну комісію з питань регулювання зв'язку України" від 25.07.2007 р. N 971 (971-2007-п) затверджене Положення про Національну комісію з питань регулювання зв'язку України (надалі - Положення).

Відповідно до п. 1 Положення (971-2007-п) Національна комісія з питань регулювання зв'язку України (НКРЗ) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Положення (971-2007-п) передбачено, що основними завданнями НКРЗ є: забезпечення проведення єдиної державної політики з питань регулювання у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв'язку; здійснення державного регулювання та нагляду у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв'язку з метою максимального задоволення попиту споживачів на послуги зв'язку, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, збільшення обсягів послуг та підвищення їх якості, розвитку та модернізації телекомунікаційних мереж з урахуванням інтересів національної безпеки; забезпечення ефективного користування радіочастотним ресурсом і функціонування ринку телекомунікаційних послуг та послуг поштового зв'язку на основі збалансування інтересів суспільства, операторів та споживачів цих послуг; сприяння розвиткові конкуренції та підприємництва, забезпечення рівних умов діяльності суб'єктів усіх форм власності, вдосконалення механізму регулювання ринкових відносин у галузі зв'язку.

Згідно підп. 11 п. 4 Положення (971-2007-п) НКРЗ відповідно до покладених на неї завдань здійснює відповідно до законодавства ліцензування у сфері надання телекомунікаційних послуг та послуг поштового зв'язку, а також користування радіочастотним ресурсом, встановлює ліцензійні умови та порядок контролю за їх дотриманням.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" (1770-14) , користування радіочастотним ресурсом України суб'єктами господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг, здійснюється на підставі ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України та дозволів на експлуатацію. Згідно зі статтею 31 зазначеного Закону (1770-14) , відповідач видає ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України одночасно з видачею ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікацій, що передбачає користування радіочастотним ресурсом України.

Відповідно до ст. 45 Закону N 1280 (1280-15) суб'єкт господарювання, який має намір здійснювати діяльність у сфері телекомунікацій, що ліцензується, особисто, через уповноважений ним орган чи особу або рекомендованим листом з описом вкладення звертається до НКРЗ із заявою про видачу ліцензії за встановленим нею зразком.

Частиною 1 ст. 46 Закону N 1280 (1280-15) передбачений загальний строк розгляду заяви про видачу ліцензії, а саме 30 робочих днів від дати реєстрації заяв про видачу ліцензії

Проте згідно вимог ч. 8 ст. 46 Закону N 1280 (1280-15) у разі якщо діяльність, що ліцензується, потребує використання обмеженого ресурсу (радіочастотного та/або номерного) термін прийняття рішення про видачу (або відмову у видачі ліцензії) становить 60 робочих днів від дня реєстрації заяви. Аналогічна норма передбачена ч. 10 ст. 32 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" від 01.06.2000 р. N 1770-III (1770-14) (далі - Закон N 1770).

Статтею 16 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) встановлено, що орган ліцензування протягом трьох днів з дати надходження заяви повідомляє заявника про прийняте рішення.

Отже, копія рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові протягом трьох робочих днів від дати його прийняття. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави відмови.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прийняв рішення щодо заяв відповідача про видачу ліцензій на надання послуг мобільного зв'язку з використанням радіотехнології цифрового стільникового зв'язку CDMA-2000 та на користування відповідним радіочастотним ресурсом України у смугах частот 1900 - 1910 МГц, 1980 - 2000 МГц на всій території України від 20.02.2009 р., 02.06.2009 р., тобто через три з половиною місяці від дня реєстрації заяви, а не протягом 60 днів, як це вимагає закон.

Статтею 46 Закону України "Про телекомунікації" (1280-15) зазначений вичерпний перелік підстав для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії, зокрема недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії; невідповідність заявника та поданих документів ліцензійним умовам, установленим для певного виду господарської діяльності у сфері телекомунікацій; неможливість видачі ліцензії внаслідок раніше прийнятого рішення щодо обмеження їх чисельності та розподілу на конкурсних засадах.

Враховуючи викладене, заперечення відповідача, що позивачем не погоджено використання зазначених частот Генеральним штабом Збройних Сил України судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 12 ст. 32 Закону N 1770 (1770-14) у разі якщо НКРЗ не прийняла ніякого рішення у визначені цим Законом (1770-14) терміни, рішення про видачу заявленої ліцензії вважається прийнятим. У цьому випадку НКРЗ повинна видати заявнику в тижневий термін у безспірному порядку ліцензію, а заявник має право звернутися до УДЦР за отриманням у встановленому порядку дозволів на експлуатацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача стосовно пропущення строків розгляду заяв позивача, а також відмова у видачі ліцензії не відповідають вимогам Законів України "Про телекомунікації" (1280-15) та "Про радіочастотний ресурс України" (1770-14) , а тому не можуть бути визнані судом правомірними.

Крім того, підстави відмови у видачі ліцензій позивачу є не обґрунтованими з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України N 1208 (1208-2005-п) від 15.12.2005 р. затверджено Національну таблицю розподілу смуг радіочастот України (надалі - Постанова N 1208).

Статтею 20 Закону N 1770 (1770-14) встановлено, що Національна таблиця розподілу смуг радіочастот України (1208-2005-п) є нормативно-правовим актом, який регламентує розподіл смуг радіочастот радіослужбам в Україні та визначає смуги радіочастот спеціального та загального користування.

Відповідно до вимог Постанови N 1208 (1208-2005-п) смугами радіочастот загального користування є ті смуги, які призначені переважно для радіоелектронних засобів загальних користувачів. Смугами радіочастот спеціального користування є смуги, що призначені виключно для радіоелектричних засобів спеціальних користувачів.

Згідно Постанови N 1208 (1208-2005-п) смуги радіочастот 1710 - 1930 МГц та 1980 - 2000 МГц належать до смуг радіочастот загального користування.

Згідно до ч. 1 ст. 14 Закону N 1770 (1770-14) Національна комісія з питань регулювання зв'язку України здійснює свої повноваження у смугах радіочастот загального користування.

Відповідно до ст. 17 Закону N 1770 (1770-14) повноваження Генерального штабу Збройних Сил України поширюються на смуги частот спеціального користування.

Як вказувалось вище, радіочастотний ресурс у смугах радіочастот 1900 - 1910 МГц, 1980 - 2000 МГц є радіочастотним ресурсом загального користування. З наведеного слідує, що видача ліцензій на користування радіочастотним ресурсом у смугах радіочастот 1900 - 1910 МГц, 1980 - 2000 МГц належить до повноважень відповідача.

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

З огляду на вище наведене, суд вбачає порушення прав суб'єкта господарювання, який виконав всі вимоги національного законодавства, проте в силу інших умов держава, в особі Національної комісії з питань регулювання зв'язку України, порушила законні сподівання позивача на отримання ліцензій, здійснення господарської діяльності та отримання прибутку.

За таких обставин, суд приходить до висновку про протиправність відмови позивачу у видачі ліцензій на надання послуг мобільного зв'язку з використанням радіотехнології цифрового стільникового зв'язку CDMA-2000 та на користування відповідним радіочастотним ресурсом України у смугах частот 1900 - 1910 МГц, 1980 - 2000 МГц на всій території України.

В судовому засіданні позивач відмовився від вимоги щодо вжиття заходів забезпечення даного адміністративного позову.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України (2747-15) , розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оспорюваного рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 161 - 165 КАС України (2747-15) , окружний адміністративний суд міста Києва П О С Т А Н О В И В:

1. Задовольнити частково адміністративний позов.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Національної комісії з питань регулювання зв'язку України N 1523 (vr523634-09) від 28.05.2009 р. про відмову у видачі ліцензій Закритому акціонерному товариству "Телесистеми України" на користування радіочастотним ресурсом України у смугах частот 1900 - 1910 МГц, 1980 - 2000 МГц на всій території України та на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з використанням радіо технології цифрового стільникового зв'язку CDMA-2000 з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку на всій території України.

3. Зобов'язати Національну комісію з питань регулювання зв'язку України видати Закритому акціонерному товариству "Телесистеми України" ліцензію на користування радіочастотним ресурсом України у смугах частот 1900 - 1910 МГц, 1980 - 2000 МГц на всій території України відповідно до заяви від 20.02.2009 р.

4. Зобов'язати Національну комісію з питань регулювання зв'язку України видати Закритому акціонерному товариству "Телесистеми України" ліцензію на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з використанням радіо технології цифрового стільникового зв'язку CDMA-2000 з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку на всій території України відповідно до заяви від 20.02.2009 р.