Рішенням господарського суду Херсонської області від 10.03.2005 (суддя Закурін М.К.) позов задоволено –на підставі ч.2 ст. 220 та ст.ст. 328, 334, 392 ЦК України визнано дійсним укладений між сторонами договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 30.12.2004 №112 та визнано за позивачем право власності на придбані за цим договором об’єкти нерухомого майна згідно переліку, наведеному в резолютивній частині рішення. Рішення мотивоване доведеністю позовних вимог, які в повному обсязі визнано відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Щасливцевська сільська рада в поданій касаційній скарзі просить рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до господарського суду Херсонської області, залучивши до участі у справі Щасливцевську сільську раду, до повноважень якої відноситься розпорядження земельною ділянкою, на якій розташований спірний цілісний майновий комплекс (ст.ст. 181, 191 ЦК України та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) ). Вказана земельна ділянка входить до земель запасу Щасливцевської сільської ради та у власності (користуванні) продавця цього комплексу (відповідача) не знаходилася. Судом не розглядалося питання про наявність у продавця права власності на спірне нерухоме майно та державної реєстрації такого права.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом першої інстанції та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін і скаржника, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення –залишенню без змін з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд виходив з того, що за результатами проведених Херсонською товарною біржею "Алмаз" публічних торгів з реалізації нерухомого

майна приватно-орендного СГП "Азовське" (підприємства-банкрута) складено протокол №219 від 24.12.2004, згідно якого переможцем торгів визнано ЗАТ "Салют". В подальшому між сторонами укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 30.12.2004 №112 та цього ж дня складено акт приймання-передачі майна за вказаним договором, але відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення.

За таких обставин, судом на підставі ч.2 ст. 220, ч.1 ст. 334 та ст. 392 ЦК України позов задоволено в повному обсязі.

Колегія погоджується з висновками суду та відхиляє доводи касаційної скарги з огляду на таке.

У відповідності до ст. 107 ГПК України касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав в обов’язків. Тобто, особи, які не є сторонами по справі (ст. 21 ГПК України) та третіми особами (ст.ст. 26, 27 ГПК України) повинні доводити той факт, що оскаржуване рішення стосується їх прав та обов’язків.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, які не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Свропейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Крім того, в силу приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями стосовно дослідження та оцінки правомірності доводів особи, яка не приймала участі в розгляді справи щодо наявності у неї матеріального права, яке підлягає захисту, оскільки така оцінка пов'язана з необхідністю встановлення та перевірки фактичних обставин, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, але якими скаржник обґрунтовує підставність власних вимог.

Проте, Щасливцевською сільською радою не доведено, що оскаржуване нею рішення стосується прав та обов’язків територіальної громади с.Щасливцеве в особі Щасливцевської сільської ради з огляду на наступне.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Твердження скаржника грунтуються передусім на тому, що відповідно до ст.ст. 181, 191 ЦК України, ст.12 та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до повноважень Щасливцевської сільської ради відноситься розпорядження земельною ділянкою, на якій розташований спірний цілісний майновий комплекс, а у власності чи користуванні продавця цього комплексу (відповідача) вказана земельна ділянка не знаходилася.

Проте, як свідчать матеріали справи, Щасливцевська сільська рада не є стороною у спірних правовідносинах власності, у межах яких позивач, як покупець майна підприємства-банкрута, звернувся з відповідним позовом до приватно-орендного СГП "Азовське".

Відтак, спір про захист права власності на будівлі (споруди) не стосується прав та обов'язків Щасливцевської сільської ради, які ґрунтуються на ст.12 та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , та у разі порушення цих прав підлягають захисту нормами земельного права, а не нормами про право власності.

При цьому, господарські суди не зобов'язували скаржника вчиняти будь-які юридично значимі дії стосовно спірного майна, або утримуватися від їх вчинення. Відсутня згадка про Щасливцевську сільську раду як в описовій та мотивувальній, так і в резолютивній частинах судового рішення. Матеріали справи не містять й інших документів, які б свідчили про порушення прав скаржника, як органу місцевого самоврядування, уповноваженого розпоряджатися землею в межах населеного пункту.

Не заслуговують на увагу також безпредметні твердження скаржника про неврахування судом обставин знаходження спірних об’єктів на землях запасу Щасливцевської сільської ради, оскільки даний господарський спір виник з правовідносин власності на будівлі, а не з земельних правовідносин. Суд при прийнятті рішення у даній справі цілком правомірно не виходив за межі позовних вимог та не встановлював наявність чи відсутність у позивача права користування земельною ділянкою, на якій розташовані спірні об’єкти нерухомого майна.

Окрім того, згідно з ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

В разі виникнення між позивачем та Щасливцевською сільською радою спору про право користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне товариству нерухоме майно, такий спір може розглядатися лише в іншому позовному провадженні.

Разом з тим, якщо Щасливцевська сільська рада вважає, що позивачем порушуються її права, як розпорядника земель, шляхом самовільного (без відповідних правовстановлюючих документів) використання товариством земельної ділянки під належними останньому будівлями, то скаржник не позбавлений можливості реалізувати своє право на судовий захист шляхом звернення до суду з самостійним позовом

Колегія враховує, що касаційна скарга не містить доводів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин законного набуття ЗАТ "Салют" права власності на спірний майновий комплекс за результатами проведених публічних торгів з реалізації майна відповідача в процедурі банкрутства останнього.

Що стосується позовної вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 30.12.2004, то виходячи з положень ч.2 ст. 220 ЦК України сторонами у спорі про визнання договору дійсним можуть бути лише сторони відповідного договору, а тому оскаржуване рішення в цій частині позовних вимог зовсім не стосується прав та обов'язків Щасливцевської сільської ради.

Зважаючи на наведене вище, необгрунтованими визнаються доводи скарги щодо необхідності залучення до участі у справі Щасливцевської сільської ради, оскільки в розумінні ст. 392 ЦК України відповідачем у даній справі є юридична особа приватно-орендне СГП "Азовське", який є продавцем спірного майна та своїми діями щодо ухилення від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 30.12.2004 не визнавав право власності позивача на спірну нерухомість.

Отже, оскаржуваним рішенням не зачіпалися права та законні інтереси Щасливцевської сільської ради стосовно спірного майна, яке не знаходиться у комунальній власності, чим спростовуються твердження скаржника про те, що рішення від 10.03.2005 стосується прав та обов’язків вказаного органу місцевого самоврядування, а тому відсутні підстави як для залучення Щасливцевської сільської ради до участі у справі так і для задоволення касаційної скарги.

Касаційна інстанція враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду постанов Вищого господарського суду України, пов’язаних із застосуванням ст. 107 ГПК України (постанови ВСУ від 30.11.2004 у справі №1/50-03-1133, від 26.02.2008 у справі №2-17/5421-2007, від 24.06.2008 у справі №2/164-35/246 та від 02.09.2008 у справі №23/294).