Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяв участь представник позивача: ОСОБА_2 -за дов. від 30.07.08.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Приватним підприємцем ОСОБА_1 у липні 2008 року заявлений позов до Комунального підприємства Комунальне автотранспортне підприємство "Автотранс" Севастопольської міської ради, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання права спільної часткової власності на автомийку з прибудовою, загальною

доповідач: Добролюбова Т.В

площею 105,3 кв.м, яка знаходиться в АДРЕСА_1. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що 28.12.05, за згодою Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, між позивачем та відповідачем -1, укладено договір оренди спірного нерухомого майна, строком до 01.08.08. Позивач зазначав, що через незадовільний стан цього майна, 20.09.06 між сторонами укладено договір №21 про спільну діяльність в будівництві і реконструкції орендованого об'єкта. Приватний підприємець наголошував, що листом від 16.07.07 звернувся до відповідача-1 з проханням провести розрахунок за договором №21, проте, відповідач -1 не розрахувався та відмовив у реєстрації права спільної часткової власності. На думку позивача, такими діями відповідач -1 порушує його право на отримання у власність майна, будівництво і реконструкція якого фінансувались за його кошти. Позивач обґрунтовував свої вимоги статтями 328, 334, 355 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Севастополя, ухваленим суддею Дмитрієвим В.Є., позовні вимоги задоволено. Вмотивовуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права спільної часткової власності на спірну частину об'єкта. При цьому, судом установлено, що співвідношення часток, з урахуванням внесків сторін, при створенні об'єкта становить 17/20 частки позивача та 3/20 частки Територіальної громади міста Севастополя. Водночас, суд встановив, що відповідачі не заперечують проти задоволення позовних вимог. Судове рішення обґрунтоване приписами пункту 1 статті 328, статті 355, пункту 2 статті 357 Цивільного кодексу України.

Фонд комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення у справі скасувати та просить прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимог скаржник вказує на те, що суд першої інстанції помилково вирішив спір про визнання права спільної часткової власності на майно, власником якого є територіальна громада в особі Севастопольської міської ради, при цьому, до участі у справі останнього не залучив. Скаржник наголошує, що рішення у справі стосується прав та законних інтересів Севастопольської міської ради. На думку скаржника, суд першої інстанції помилково не застосував і статтю 332 Цивільного кодексу України, за приписами якої, особа, що самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ, а має право на відшкодування вартості витраченого матеріалу. Заявник вказує на неврахування судом першої інстанції того, що Фонд комунального майна Севастопольської міської ради згоди на проведення позивачем реконструкції об'єкта не давав.

Від Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому підприємець просить рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Від Комунального автотранспортного підприємства "Автотранс" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої інстанції приписів матеріального і процесуального законодавства.

Господарським судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що 28.12.05 між Приватним підприємцем ОСОБА_1 та Комунальним підприємством Комунальне автотранспортне підприємство "Автотранс" Севастопольської міської ради, укладено договір оренди нерухомого майна №27, строком до 01.08.08. За умовами цього договору об`єктом оренди є будівля автомийки літ "А", загальною площею 105,3 кв.м, що розташована за адресою АДРЕСА_1. Згідно з пунктом 5.2 цього договору орендар має право за згодою орендодавця робити реконструкцію, розширення, технічне переобладнання орендованого майна. На виконання договору, за актом від 28.12.05, споруда автомийки 105,3 м-2 передана орендарю з висновком комісії про необхідність проведення капітального ремонту (на 17 арк. справи). Судом установлено, що 20.09.06 між позивачем та відповідачем-1 укладено договір про дольову участь у будівництві нового і реконструкції орендованого майна №21, за умовами якого сторони зобов`язалися провести реконструкцію та капітальний ремонт будівлі автомийки (літ. "А") і будівництво додаткових будівель - приміщення агрегатної, кімнати відпочинку персоналу, клієнтів та адміністраторській, уборної для персоналу та клієнтів, навісу, благоустрою території автомийки. Розділом 2 цього договору сторони узгодили, що фінансування витрат, пов`язаних з реконструкцією покладається на сторін у співвідношенні 90% - на позивача, 10% - на відповідача. Внесенні сторонами грошові кошти на виконання договору визначають їх право на отримання у власність після закінчення комплекса робіт та здачі об'єкта в експлуатацію, а саме 10% - відповідачеві від загальної площі збудованого об'єкта та відповідно 90 % -позивачеві. Предметом позову у справі є вимога Приватного підприємця ОСОБА_1 до Комунального підприємства Комунальне автотранспортне підприємство "Автотранс" Севастопольської міської ради, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання права спільної часткової власності на автомийку з прибудовою, загальною площею 105,3 кв.м, яка знаходиться в АДРЕСА_1. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить визнати право спільної часткової власності на спірне майно на підставі договору №21 про дольову участь у будівництві і реконструкції орендованого майна. Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини. Статтею 626 вказаного Кодексу унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приписами статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Згідно з приписами статей 628, 629 цього Кодексу зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання. Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Отже, право спільної власності може виникати на договірних засадах, зокрема, на підставі договорів про спільну діяльність, внаслідок спільного створення чи спільного придбання майна. При цьому, підстава виникнення права спільної власності не повинна суперечи ти закону. Згідно з приписами статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичної особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. За частиною 1 статті 357 Цивільного кодексу України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Судом першої інстанції установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що загальна сума витрат, понесених позивачем на реконструкцію та будівництво спірного об`єкта становить 181969,00 грн. Відповідно до акта оцінки та договору оренди вартість орендованого об'єкта - 27076,00 грн. Судом також установлено, що співвідношення часток з урахуванням вкладів сторін при створені об'єкта становить: 17/20 частки - позивача та 3/20 частки - Територіальної громади міста Севастополя. Згідно з приписами частини 2 статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність задоволення позовних вимог. Довід, викладений в касаційній скарзі стосовно того, що прийняте у справі рішення стосується прав та інтересів Севастопольської міської ради, яка не була залучена до участі у справі, не є підставою для скасування судового акта, враховуючи відсутність скарги самої міськради. Твердження скаржника про неврахування судом того, що Севастопольська міська рада, як і Фонд комунального майна Севастопольської міської ради згоди на проведення позивачем реконструкції об'єкта комунальної власності не давали визнаються непереконливими, оскільки договір №21, на який посилається позивач, як на підставу позову, станом на день розгляду спору є чинним. З цих же підстав визнається помилковим і довід скаржника про здійснення відповідачем самочинного будівництва і реконструкції автомийки.

За таких обставин справи, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства України, тому колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись статтями - 111-7, - 111-8, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Рішення Господарського суду міста Севастополя від 05.08.08 у справі №5020-11/360 залишити без змін.

Касаційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради залишити без задоволення.