Головуючий у першій інстанції - Рябуха В.Ф.

Суддя - доповідач - Сіваченко І.В.

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суд у складі:

07.12.2006 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Постановою Марківського районного суду Луганської області від 25 грудня 2006 року у справі № 2-а-92/06 за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області "про оскарження дій, зобов'язання вчинити дії" позов було задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме, він здійснював виплати, керуючись Постановами КМУ № 836 від 26.07.1996 р. "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та № 562 від 12.07.2005 р. "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) .

Особи, які беруть участь у справі, заявили письмові клопотання про вирішення справи за їхньої відсутності, тому відповідно до ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне її задовольнити частково, з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи встановив, щоОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії і є інвалідом 2 групи.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ (796-12) ) передбачена щорічна допомога на оздоровлення учасникам 1 категорії 2 групи, постраждалі у наслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

За 2005 рік Управління виплатило щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 26,70 грн., установлені постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) (далі - постанова №836).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

Зазначеною постановою № 836 (836-96-п) усупереч Закону № 796-ХІІ (796-12) (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії 2 групи - 26,70 гривень (за грошовою реформою 1996 року).

З моменту прийняття постанови № 836 (836-96-п) встановлені нею розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишалися незмінними на 2005 рік, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався державний бюджет.

Тому, оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2005 рік, а не постанови № 836 (836-96-п) .

Необґрунтовано суд першої інстанції визнав дії відповідача неправомірними при нарахуванні позивачеві допомоги на оздоровлення в 2006 році, не врахувавши, що дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п. 37 ст. 77 Закону України N 3235-IV від 20.12.2005 р. "Про Державний бюджет України на 2006 рік", який до теперішнього часу не визнаний неконституційним Конституційним Судом України. Тому не можна стверджувати, що дії відповідача в цій частини були протиправними. В цій частині постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Зупинення дії закону не дає право його застосовувати. Такі ж висновки й Верховного Суду України в аналогічному по суті спору, викладені в Ухвалі від 20 грудня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ВВДФССНВВПЗУ в м. Добропіллі про відшкодування моральної шкоди.

Згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 83 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" у період з 01 січня до 01 квітня 2005 року, в який було здійснено виплату допомоги (02.02.2005 року) розмір мінімальної заробітної плати становив 262 гривні.

Таким чином, дії відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 26,70 гривень у 2005 році суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірними.

Проте суд першої інстанції при підрахунку розміру недоплаченої допомоги на оздоровлення допустився помилки, взявши такий розмір мінімальної заробітної плати, що не відповідає розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати допомоги позивачу.

Таким чином з відповідача підлягало стягненню з урахуванням позовних вимог за 2005 рік не 1465,50 гривень, а (262 х 5 - 26, 70) = 1283, 30 грн., тому в цій частині постанова суду також підлягає скасуванню.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на пропущення позивачем строку для звернення з позовом до суду, оскільки відповідно до ч.3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, і позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Керуючись ст.ст. 195-196, п.п. 1,3 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.4 ч.1 ст. 202, п. 1,3 ч.1 ст. 205, ст. 206, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області - задовольнити частково.

Постанову Марківського районного суду Луганської області від 25 грудня 2006 року у справі № 2-а-92/06 - скасувати.

Позов ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області "про оскарження дій, зобов'язання вчинити дії" - задовольнити частково.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області за рахунок державного бюджету України на користь ОСОБА_1недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2005 рік у сумі 1283,30 грн.

В решті позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту набрання законної сили.