ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Фадєєвої Н.М., Леонтович К.Г., Бим М.Є., Кравченко
О.О.,
Гордійчук М.П.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою Державного управління екології та природних ресурсів в
Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 14.07.2005 року у справі
№9/92 за позовом відкритого акціонерного товариства
"Дніпродзержинський коксохімічний завод" до Державного управління
екології та природних ресурсів в Дніпропетровській області про
визнання недійсним акту, -
встановила:
Відкрите акціонерне товариство "Дніпродзержинський
коксохімічний завод" звернулося до суду із позовом до Державного
управління екології та природних ресурсів в Дніпропетровській
області, в якому просить господарський суд визнати недійсною
Таблицю №1 "Дозволені обсяги викидів в атмосферне повітря
стаціонарними джерелами на 2003-2004 роки", видану відповідачем
згідно листа №4-1301-8-1 від 27.08.2003 р. в додаток дозволу на
викид № 122003 від 25.12.1998 року, обгрунтовуючи позовні вимоги
тим, що зазначений акт державного органу не відповідає вимогам
чинного законодавства та компетенції органу, який видав цей акт.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
14.04.2005 року позов задоволений. Постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 14.07.2005 року рішення суду
першої інстанції змінене скасоване рішення в частині визнання
дозволеними для ВАТ "Дніпродзержинський коксохімічний завод"
обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря
стаціонарними джерелами до отримання нового Дозволу. Друга та
третя частини рішення викладені в наступній редакції: "В частині
позовних вимог про визнання дозволеними для ВАТ
"Дніпродзержинський коксохімічний завод" обсягів викидів
забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами
провадження у справі припинити. Стягнути з Державного управління
екології та природних ресурсів в Дніпропетровській області на
користь ВАТ "Дніпродзержинський коксохімічний завод" 42 грн. 50
коп. витрат по сплаті державного мита, 59 грн. витрат на оплату
інформаційно-технічного забезпечення судового процесу". В решті
рішення залишене без змін.
Не погоджуючись із постановленим у справі рішенням суду
апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій
просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 14.07.2005 року скасувати та відмовити в задоволенні
позовних вимог.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції вірно встановлено наступне.
15.12.1998 р. Державне управління екології та природних
ресурсів в Дніпропетровській області надало відкритому
акціонерному товариству "Дніпродзержинський коксохімічний завод"
Дозвіл № 122003 на викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря
стаціонарними джерелами, яким встановлені нормативи гранично
допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Дозволений об'єм викидів наведений в таблиці № 1, яка с
невід'ємною частиною дозволу.
Строк дії дозволу до 30.12.1998 р., в таблиці № 1 наведений
по роках з 1998 по 2002 р. р. дозволений об'єм викидів з
поділенням на хімічні шкідливі речовини та джерела цих викидів. В
графі 9 встановлені гранично допустимі нормативи викидів.
09.07.2002 року відповідач довів позивачу припис № 4-716-8-2
в якому вказав на необхідність отримання до кінця 4 кварталу 2003
року нового дозволу на викиді забруднюючих речовин в атмосферне
повітря згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002
року № 302 ( 302-2002-п ) (302-2002-п)
і зазначив, що до отримання нового
дозволу на викид діє дозвіл на викид реєстраційний номер 122003,
який було видано в установленому порядку до прийняття постанови
Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 302
( 302-2002-п ) (302-2002-п)
.
Листом від 27.08.2003 року за № 4-1301-8-1 відповідач до
дозволу № 12200- 3 від 25.12.1998 року надав позивачу Таблицю № 1
"Дозволені обсяги викидів в атмосферне повітря стаціонарними
джерелами на 2003-2004 роки", якою скорегував допустимі (тимчасові
погоджені) нормативи викидів в атмосферне повітря забруднюючих
речовин з урахуванням термінів реалізації щодо досягнення
нормативів викидів, які були затверджені у складі проекту
нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в
атмосферне повітря підприємством.
Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції дійшов вірного
висновку, що дозвіл № 122003 від 25.12.1998 р. за своїм змістом і
характером відносин, що ним врегульовані, є обов'язковим до
виконання позивачем офіційним письмовим документом, спрямованим на
регулювання суспільних відносин у сфері охорони навколишнього
природного середовища, а тому є актом ненормативного характеру.
Таблиця № 1 до вказаного дозволу є його невід'ємною частиною
і внесення змін в таблицю чи прийняття її в новій редакції
свідчить про внесення змін до дозволу, що торкається інтересів ВАТ
"Дніпродзержинський коксохімічний завод" у якого виникає
відповідне право на оспорювання дозволу в редакції Таблиці № 1
(2003-2004 р. р.).
Отже, судом апеляційної інстанції зроблено правильний
висновок, що позивач мав правові підстави для звернення до суду з
вимогою щодо визнання недійсним дозволу в редакції таблиці № 1
"Дозволені обсяги викидів в атмосферне повітря стаціонарними
джерелами на 2003-2004 роки".
Ст. 5 Закону України "Про охорону атмосферного повітря"
( 2707-12 ) (2707-12)
встановлено перелік нормативів в галузі охорони
атмосферного повітря, до яких зокрема відносяться нормативи
гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних
джерел. Порядок розроблення та затвердження нормативів у галузі
охорони атмосферного повітря встановлюється Кабінетом Міністрів
України відповідно до закону.
Дозвіл № 122003 від 25.12.1998 року виданий відповідачем на
підставі Iнструкції про порядок розробки, встановлення, перегляду
та доведення лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферне
повітря, затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього
природного середовища та ядерної безпеки України від 28.06.1996 р.
№ 65 ( z0353-96 ) (z0353-96)
, Постанови Кабінету Міністрів України від
29.05.1995 р. № 364 ( 364-95-п ) (364-95-п)
"Про затвердження Положення про
порядок видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин в
атмосферне повітря стаціонарними джерелами", що діяли на момент
видачі вказаного дозволу і якими передбачалося встановлення
органами Мінекономбезпеки обсягів викидів забруднюючих речовин в
атмосферне повітря та видача ними відповідних дозволів на викиди
на основі затвердженого проекту нормативів гранично допустимих
викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря підприємства.
Згідно п. 2 Порядку розроблення та затвердження нормативів
граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних
джерел, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від
28.12.2001 р. № 1780 ( 1780-2001-п ) (1780-2001-п)
встановлено, що нормативи
граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних
джерел визначаються за методикою, яка затверджується Мінприроди, з
метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки
атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня
технологічних процесів, технічного стану обладнання та газоочисних
установок, вимог національного законодавства і законодавства
Європейського Союзу.
Згідно п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від
28.12.2001 р.№ 1780 ( 1780-2001-п ) (1780-2001-п)
Методика визначення нормативів
граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних
джерел повинна бути розроблена Міністерством охорони навколишнього
природного середовища України до 1 червня 2002 року, і яка до
теперішнього часу не розроблена.
Згідно ст.ст. 5, 7, 8 Закону України "Про охорону
атмосферного повітря" ( 2707-12 ) (2707-12)
норматив гранично допустимих
викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел є обов'язковим
нормативом в галузі охорони атмосферного повітря без встановлення
якого неможливо отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вірно зазначив,
що на у зв'язку з відсутністю нормативного регулювання порядку
визначення нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих
речовин в атмосферне повітря позивач позбавлений можливості
отримати новий дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне
повітря стаціонарними джерелами.
Згідно п. 3.1 наказу Міністерства екології та природних
ресурсів України № 183 від 16.05.2002 року "Про організацію
проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на
викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними
джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян -
суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи",
діють дозволи на викиди, які були видані в установленому порядку
до прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002
р. № 302 ( 302-2002-п ) (302-2002-п)
до видачі нових дозволів згідно з планом
робіт на 2003-2005 р. р. з видачі дозволів на викиди.
Також судом вірно зазначено, що коригування дозволених
об'ємів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, які
оформлювалися у вигляді таблиці № 1 до раніше виданих дозволів не
передбачено ніякими нормативними актами. Можливість такого
корегування для підприємств яким встановлено нормативи тимчасово
погоджених величин викиду (ТПВ) була надана підпорядкованим йому
органам Міністерством екології та природних ресурсів України
листом від 20.08.2002 р. за № 6693/16/3-8.
Згідно Таблиці № 1 дозволений об'єм викидів забруднюючих
речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами на 2003-2004
роки відповідача змінив тимчасово встановлені позивачу нормативи
на 1998-2002 роки.
Враховуючи це, судом правильно встановлено, що у відповідача
були відсутні правові підстави самостійно в односторонньому
порядку змінювати (корегувати) дозволені (тимчасово погоджені)
позивачу нормативи викидів на 2003-2004 роки, які були передбачені
дозволом на 2002 рік в Таблиці № 1 (1998-2002).
За таких обставин, враховуючи те, що на даний час відсутній
порядок визначення обсягів гранично допустимих викидів
забруднюючих речовин в атмосферне повітря, без встановлення яких
неможливо отримання дозволу, з врахуванням наведених вище постанов
Кабінету Міністрів України, наказу Міністерства екології та
природних ресурсів України № 183 від 16.05.2002 р., суд
апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачу
має бути продовжена дія показників встановлених на останній період
дії дозволу № 122003 від 25.12.1998 р., тобто на 2002 рік.
Враховуючи це, дозвіл № 122003 від 25.12.1998 р. в редакції
таблиці № 1 "Дозволені обсяги викидів в атмосферне повітря
стаціонарними джерелами на 2003-2004 роки", як невід'ємної частини
дозволу не відповідає вимогам чинного законодавства і правомірно
визнаний недійсним в цій частині.
Згідно ст. 4 Закону "Про охорону атмосферного повітря"
( 2707-12 ) (2707-12)
стандартизація і нормування в лузі охорони
атмосферного повітря проводяться з метою встановлення комплексу
обов'язкових норм, правил, вимог до охорони атмосферного повітря
від забруднення га забезпечення екологічної безпеки. Порядок
розроблення та затвердження нормативів у галузі охорони
атмосферного повітря встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Указу Президента України від 15.09.2003 р. № 1039/2003
( 1039/2003 ) (1039/2003)
"Про заходи щодо підвищення ефективності державного
управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та
використання природних ресурсів", відповідний контроль в цій
галузі здійснює спеціальний уповноважений центральний орган
виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного
середовища яким є Міністерство охорони навколишнього природного
середовища України і на місцях уповноважені ним органи.
Судом апеляційної інстанції зроблено вірний висновок, що
вимога позивача щодо встановлення певних нормативів не відповідає
способам захисту цивільних прав та інтересів, встановлених ст. 16
Цивільного кодексу України. Обраний позивачем спосіб захисту
порушеного права не підпадає під перелік спорів які підвідомчі
господарському суду, встановлених ст. 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції віно вважає, що
спір про встановлення нормативів в галузі охорони атмосферного
повітря не підлягає вирішенню в господарських судах України, а
тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове
рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не
допустив порушень норм матеріального і процесуального права при
ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають
підстав для висновку про неправильне застосування судом
апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права,
яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення
справи.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції виніс
законне і обгрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм
матеріального та процесуального права і підстав для його
скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Державного управління екології та природних
ресурсів в Дніпропетровській області відхилити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 14.07.2005 року залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді:
(підписи)
З оригіналом згідно
Суддя Вищого адміністративного суду України К.Г.Леонтович