ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Фадєєвої Н.М., Леонтович К.Г., Гордійчук М.П., Бим
М.Є.,
Кравченко О.О.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою приватного сільськогосподарського підприємства
"Зеленогорськ" на рішення господарського суду АР Крим від
10.05.2005 року та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 10.10.2005 року у справі №2-23/6710-2005
за позовом Білогірського районного центру зайнятості до приватного
сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Зеленогорськ" про
стягнення 45766,21 грн., -
встановила:
Білогірський районний центр зайнятості звернувся до суду з
позовом до приватного сільськогосподарського підприємства
"Агрофірма "Зеленогорськ" про стягнення 45766,21 грн.
заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Рішенням господарського суду АР Крим від 10.05.2005 року,
залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 10.10.2005 року, позов Білогірського
районного центру зайнятості до приватного сільськогосподарського
підприємства "Агрофірма "Зеленогорськ" задоволений.
Не погоджуючись із постановленими у справі судовими рішеннями
відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить рішення
господарського суду АР Крим від 10.05.2005 року та постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.10.2005
року скасувати та справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції вірно встановлене
наступне.
Законами України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
№ 2181 (далі за текстом Закон №2181), "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
від 02.03.2000 № 1533 (далі за текстом
Закон № 1533) та "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
від
25.06.1991 № 1251-II, не віднесені страхові внески на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття до податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно статті 1 Закону України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
встановлено, що ставки, механізм справляння податків і
зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита
та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на
електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки
до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів всіх форм
власності і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися
або змінюватися іншими законами України, крім законів про
оподаткування.
Статтями 14, 15 даного Закону наведений вичерпний Перелік
податків і зборів (обов'язкових платежів). Податки і збори
(обов'язкові платежі, справляння яких не передбачено цим Законом,
крім визначених Законом України "Про джерела фінансування
дорожнього господарства України" ( 1562-12 ) (1562-12)
, сплаті не
підлягають.
Згідно з преамбулою Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, цей Закон є спеціальним законом з
питань оподаткування.
Згідно ч. 1 статті 3 Закону "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
законодавство про страхування на випадок безробіття складається з
Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про
зайнятість населення" ( 803-12 ) (803-12)
та інших нормативно-правових
актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок
безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Враховуючи положення вказаного законодавства, судами вірно
зазначено, що відносини у сфері соціального страхування на випадок
безробіття регулюються спеціальним законодавством.
Згідно пункту 2 розділу 8 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
, до приведення законодавства України у
відповідність з цим Законом, закони та інші нормативно-правові
акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. З
моменту вступу в силу даного Закону норми Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
у частині, що йому суперечили,
не застосовуються. Зміни у Закон України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, якими виключено пункт 16 частини
першої статті 14 Закону, що відносив до загальнодержавних податків
і зборів (обов'язкових платежів) і збір на обов'язкове соціальне
страхування, були внесені тільки Законом № 429-IV ( 429-15 ) (429-15)
від
16.01.2003 року.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про
систему оподаткування" ( 77/97-ВР ) (77/97-ВР)
від 18.02.1997 було
встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини
правовідносини у сфері соціального страхування щодо зборів на
соціальне страхування до прийняття законів України з питань
соціального страхування.
Згідно пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, податковий борг
(недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних
санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків
або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не
сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму
такого податкового зобов'язання. Пункт 1.2 статті 1 Закону
визначає податкове зобов'язання як зобов'язання платника податків
сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму
коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими
законами України.
Згідно ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
Фонд
загальнообов'язкового державного соціального страхування України
на випадок безробіття є цільовим централізованим страховим фондом,
некомерційною самоврядною організацією, і кошти Фонду не
включаються до складу Державного бюджету України.
Згідно з частинами 2, 3 статті 2 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, державні цільові фонди - це фонди, які
створені відповідно до законів України і формуються за рахунок
визначених законами України податків і зборів (обов'язкових
платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних
осіб. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету
України, крім Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Пенсійного
фонду України.
Отже, судами першої та апеляційної інстанції правильно
зазначено, що Фонд загальнообов'язкового державного соціального
страхування України на випадок безробіття не є державним -
цільовим фондом, а є цільовим централізованим страховим фондом,
кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України.
Таким чином, не можна вважати зобов'язання по страховим внескам
податковим боргом, на який поширюється дія Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, згідно його
преамбули.
Те, що даним Законом, органи фондів загальнообов'язкового
державного соціального страхування віднесені до переліку
контролюючих органів, не змінює статусу внесків на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття, у зв'язку з чим вони не можуть вважатися податком чи
збором у розумінні законів України про оподаткування і не можуть
стягуватись в іншому порядку, ніж це передбачено Законом України
"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
.
Згідно до статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
забезпечення збору страхових внесків, контроль правильності їх
нарахування та своєчасності сплати віднесено до обов'язків Фонду.
Згідно з частиною другою статті 35 даного Закону відповідач
зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати страхові
внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування
України на випадок безробіття.
Згідно статті 38 даного Закону передбачено, що у разі
несвоєчасної або неповної сплати страхових внесків страхувальники
сплачують суму донарахованих контролюючим органом страхових
внесків та пеню. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків
облікової ставки Національного банку, України, що діяла на момент
сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування
штрафів) за весь її строк. Згідно з частиною другою цієї статті не
сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход
Фонду із страхувальника у безспірному порядку. Строк давності у
разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій,
передбачених цією статтею, не застосовується.
Статтею 39 даного Закону передбачено, що спори, які виникають
із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.
Враховуючи те, що згідно матеріалів справи приватне
сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Зеленогорск"
зареєстроване в Білогірському районному центрі зайнятості як
платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття за № 11300120 та
станом на 01.01.2005 року має заборгованість по сплаті страхових
внесків на випадок безробіття у сумі 45766,21 грн., суди першої т
апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що оскільки
відповідач через закон зобов'язаний своєчасно і в повному розмірі
сплачувати страхові внески, позовні вимоги вмотивовані та
грунтуються на нормах чинного законодавства.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові
рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної
інстанції не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають
підстав для висновку про неправильне застосування судами норм
матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло
призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної
інстанції винесли законні і обгрунтовані рішення, постановлені з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав
для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
ухвалила:
Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського
підприємства "Зеленогорськ" відхилити.
Рішення господарського суду АР Крим від 10.05.2005 року та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
10.10.2005 року залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді:
(підписи)
З оригіналом згідно
Суддя Вищого адміністративного суду України К.Г.Леонтович