представник відповідачаГоловного управління Державного казначейства України у м. Севастополі- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя на постанову Ленінський районний суд Автономної Республіки Крим (суддя Гаркуша О.М. ) від 17.07.08 у справі № 2-а-131/08

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (вул. Кулакова, 37,Севастополь,99011)

Головне управління Державного казначейства України у м. Севастополі (Балаклавська, 9,Севастополь,99011)

про визнання протиправною відмови у реалізації права на податковий кредит, стягнення суми податкового кредиту та штрафу, відшкодування моральної шкоди

Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя (суддя Гаркуша О.М.) від 17 липня 2008 року у справі № 2-а-131/08 позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя та Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі про стягнення податкового кредиту, штрафу та моральної шкоди було задоволено частково. Дії державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя щодо відмови у реалізації права на податковий кредит було визнано протиправними. З Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя було стягнуто суму податкового кредиту у розмірі 576 грн. 06 коп. та суму штрафу за несвоєчасне повернення суми надмірно сплаченого податку у розмірі 576 грн. 06 коп., а всього стягнуто суму у розмірі 1152 грн. 12 коп.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Севастополя звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 17 липня 2008 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального і процесуального права, а саме підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5, підпункту 20.4.2 пункту 20.4 статті 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"та частині 1 статті 86, частині 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Заявник апеляційної скарги посилається на лист Державної податкової адміністрації України № 4149/7/17-3117 від 09 березня 2005 року (v4149225-05) та на те, що ОСОБА_3, який є сином позивача, у звітному році одержував грошові кошти у вигляді заробітної платні, тому саме ОСОБА_3 має право на отримання податкового кредиту, а не члени його сім'ї першого ступеня споріднення. Крім того, заявник апеляційної скарги вказує, що суми штрафів нараховуються самостійно органом Державного казначейства України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому суд першої інстанції з порушенням норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) стягнув суму штрафу з Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя.

У судових засіданнях представники заявника апеляційної скарги підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Позивач проти апеляційної скарги заперечував, вважав, що судове рішення Ленінського районного суду м. Севастополя ухвалено з додержанням норм матеріального права та на підставі з'ясування усіх обставин справи. У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач просив задовольнити його позовні вимоги.

Другий відповідач -Головне управління Державного казначейства України у м. Севастополі у судові засідання не з'явився та надав суду відгук на апеляційну скаргу, в яких вказав, що органи Державного казначейства здійснюють безпосередньо повернення сум з бюджету, не здійснюючи контролю за органами державної податкової служби та не ведуть облік податкових зобов'язань і надходжень платників. Головне управління Державного казначейства України у м. Севастополі залишає розгляд справи на розсуд суду.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення позивача, представників відповідача -Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Ленінським районним судом м. Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 31 січня 2007 року було подано до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя декларацію про доходи, отримані з 01 січня по 31 грудня 2006 року та розрахунок суми податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), що підлягає поверненню платнику податку або сплаті до бюджету, у тому числі у зв'язку з нарахуванням податкового кредиту, де визначено від'ємне значення з податку на доходи фізичної особи, що належить до повернення платнику податку з бюджету у сумі 587,89 грн.

Відповідно до коду рядка 02 Переліку сум витрат, що включаються до складу податкового кредиту згідно із статтею 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"(по декларації про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2006 року) до складу витрат, що були включені у податковий кредит з податку на доходи фізичної особи, були включені суми коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості вищої форми навчання члена сім'ї першого ступеня споріднення, а саме - суми коштів, сплачених за навчання сина ОСОБА_1 - ОСОБА_3, який навчається у Севастопольському військово-морському ордена Червоної Зірки інституті імені П.С. Нахімова.

Сплата коштів на користь закладу освіти для компенсації вартості навчання ОСОБА_3 підтверджується договором № 158 від 31 серпня 2005 року, довідкою № 20/01-7-01 від 25 січня 2007 року та відповідними квитанціями за січень - червень, вересень -грудень 2006 року на загальну суму 4900 грн.

Факт того, що ОСОБА_3 31 січня 1987 року народження є сином ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 від 03 березня 1987 року.

За наслідками проведеної перевірки розрахунку суми податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), що підлягає поверненню платнику податку або сплаті до бюджету, у тому числі у зв'язку з нарахуванням податкового кредиту, Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя було визначено від'ємне значення суми податку, що належить поверненню платнику податку з бюджету у сумі 0 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що підставою для визначення від'ємного значення суми податку з доходів фізичної особи, що підлягає поверненню у сумі 0 грн. сталися висновки податкової інспекції щодо відсутності у ОСОБА_1 права на включення у податковий кредит суми витрат на сплату на користь закладу освіти для компенсації вартості навчання у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 мав у 2006 році заробіток.

Такі висновки податкової інспекції визнаються судовою колегією помилковими у зв'язку з наступним.

Відповідно до пункту 1.16 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"від 22 травня 2003 року № 889-ІУ із змінами та доповненнями податковий кредит -сума (вартість) витрат, понесених платником податку -резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів -фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 статті 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.

До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.

Відповідно до підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року, зокрема, суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року.

Такі витрати включаються при навчанні платника податку або іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення -до податкового кредиту одного з таких членів за їх вибором ( підпункт "а"підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону).

Відповідно до підпункту 1.20.4 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" для цілей цього Закону (889-15) членами сім'ї фізичної особи є її дружина або чоловік, діти як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка (у тому числі усиновлені).

При цьому, вказаний Закон (889-15) не ставить право особи на податковий кредит у залежність від того чи мала ця особа чи член її сім'ї першої ступені споріднення доход чи ні.

Таким чином, згідно до приписів Закону (889-15) , право на включення у податковий кредит витрат пов'язаних з навчанням у вищих закладах освіти має право один із членів сім'ї першого ступеня споріднення за їх вибором.

Такий вибір був зроблений позивачем та Казаренко Володимиром Олександровичем і визначено особа, яка включила у податковий кредит з податку на доходи фізичної особи суму вказаних витрат, а саме -визначено ОСОБА_1.

Вважаючи, що витрати, які були включені у податковий кредит документально підтверджені, судова колегія вважає, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя безпідставно, в порушення норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) відмовлено позивачу у відшкодуванні від'ємного значення податку.

Суд першої інстанції правильно з'ясував вказані обставини справи та надав їм юридичну оцінку, але при ухваленні судового рішення судом першої інстанції було припущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що виразилося у наступному.

Як вбачається з позову, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про відшкодування суми 2152,12 грн.

Ці позовні вимоги позивачем не змінювали ся про що свідчать матеріали справи та було підтверджено позивачем у процесі апеляційного розгляду справи.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу (2747-15) , і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Однак, суд першої інстанції визнав дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя щодо відмови у реалізації права на податковий кредит протиправними, проте такі позовні вимоги позивачем не заявлялися. Не виходив суд і за межи позовних вимог, тому що про такі дії суду у постанові від 17 липня 2008 року не зазначено.

Крім того, згідно до ухвали Ленінського районного суду м. Севастополя від 26 травня 2008 року (а.с. 40) Головне управління Державного казначейства України в м. Севастополі залучено до участі у справі у якості співвідповідача. Однак, у судовому рішенні Головне управління Державного казначейства України в м. Севастополі вказано у якості третьої особи, проте ніяких процесуальних дій з цього приводу судом не зроблено.

Судова колегія також не може погодитися з постановою суду першої інстанції щодо стягнення з Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя суми податкового кредиту у розмірі 576,06 грн. та суми штрафу за несвоєчасне повернення суми надмірно сплаченого податку у розмірі 576,06 грн. у зв'язку з наступним.

Дійсно, відповідно до підпункту "а"підпункту 20.4.1 пункту 20.4 статті 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"особою, яка несе відповідальність за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит є податковий орган, який порушує строки подання розрахунку такої суми або занижує його розмір.

Однак, відповідно до підпункту 20.4.3 пункту 20.4 статті 20 вказаного Закону повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, здійснюється органом державного казначейства за рахунок доходів бюджету, до якого зараховується такий податок.

Тому стягнення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб у сумі 576,06 грн. з податкової інспекції не відповідає вимогам цього Закону, а також нормам Бюджетного Кодексу України (2542-14) .

У даному випадку суд першої інстанції повинен був стягнути суму надміру сплаченого податку з місцевого бюджету Ленінського району м. Севастополя, куди сплачується податок з доходу ОСОБА_1.

Крім того, не відповідає вимогам Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) стягнення судом першої інстанції з Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя і суми штрафу за несвоєчасне повернення надміру сплаченого податку внаслідок застосування права на податковий кредит на користь ОСОБА_1 у розмірі 100% від такої суми, а саме -576,06 грн.

Відповідно до підпункту 20.4.2 пункту 20.4 статті 20 Закону за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, на користь платника податку сплачуються штрафи, у тому числі у розмірі 100% від такої суми, якщо платник податку не отримує суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 91 календарного дня, наступного за останнім днем граничного строку її виплати.

Нарахування таких штрафів самостійно здійснюється органом Державного казначейства України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 20.4.3 пункту 20.4 статті 20 Закону у разі, коли штрафні (фінансові) санкції застосовуються внаслідок наявності причин, визначених підпунктом "а"підпункту 20.4.1 цього пункту (з вини податкового органу), така сума стягується у безспірному порядку з бюджетного рахунку, призначеного для утримання відповідного податкового органу.

Механізм самостійного нарахування органами Державного казначейства штрафів за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, які сплачуються на користь платника визначений постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 року № 127 "Про затвердження Порядку нарахування штрафів за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб" (127-2004-п) .

Відповідно до пункту 2 Порядку (127-2004-п) штраф нараховується у разі, коли платник податку не отримує суму надміру сплаченого податку після закінчення 60-денного періоду від дати подання податкової декларації.

Для цілей цього Порядку (127-2004-п) днем отримання платником суми надміру сплаченого податку вважається день зарахування коштів на рахунок платника, відкритий в установі банку, або на рахунок підприємства поштового зв'язку.

Відповідно до вимог пункту 4 Порядку (127-2004-п) про нарахування штрафу орган Державного казначейства приймає рішення.

Таким чином, сплата на користь платника штрафу за несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб внаслідок застосування права на податковий кредит здійснюється у безспірному порядку на підставі самостійного його нарахування органами Державного казначейства, на підставі відповідного рішення цього органу та у порядку, встановленого Порядком нарахування штрафів за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 року № 127 (127-2004-п) .