розглянувши апеляційну скаргу відповідача – Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 10 травня 2007 року у справі за позовом Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Катех-Електро" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання скасування рішення, -

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про скасування рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 14.03.2007р. № 0000262200/0.

Постановою Господарського суду м. Києва від 10 травня 2007 року – позов задоволено в повному обсязі.

На вказану постанову відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а також порушено норми матеріального права.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з’явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду – без змін з таких підстав.

Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Судом першої інстанції було встановлено, що 14.03.2007 ДПІ у Оболонському районі м. Києва видане рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000262200/0, яким за порушення ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" на підставі ст. 4 вказаного Закону до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 43689,95 грн.

Рішення прийняте на підставі акта перевірки від 05.03.2007 №142-22-2-20006134, в якому зазначається про порушення позивачем ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" внаслідок несвоєчасного надходження від нерезидента товару за зовнішньоекономічним контрактом від 08.06.2006 № ОР217400, укладеним позивачем з фірмою С.М. СаbаІІе S.А. (Іспанія).

Згідно ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Таким чином, 90-денний термін, визначений ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", протягом якого ТОВ "Катех-Електро", як резидент, мало право відстрочити поставку обладнання без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України, закінчувався 24.09.2006.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього ж Закону, у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява про стягнення з фірми С.М. СаbаІІе S.А. 150000 ЄВРО за непоставлене обладнання була подана ТОВ "Катех-Електро" до МКАС при ТПП України 22.09.2006,тобто за 2 дні до закінчення 90-денного терміну, передбаченого статтею 2 вищезазначеного Закону, у зв’язку з чим суд визнає, що перебіг цього терміну був зупинений з 22.09.2006 і пеня за його порушення в цей період сплаті не підлягала.

Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" встановлюється, що у разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено.

За змістом ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" нарахування пені є стимулюючою санкцією для спонукання українських резидентів до повернення валютної виручки у законодавчо встановлені строки. Зазначені валютні обмеження введені з метою запобігання виведенню суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютних цінностей за державний кордон без адекватного імпорту на митну територію України реальних товарів чи послуг.

З поданих матеріалів вбачається, що позивач виконав всі можливі дії щодо стягнення боргу з нерезидента, і саме внаслідок цих дій нерезидент поставив позивачу товар. Інших дій позивач вчинити не міг.

Припинення Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промислової палаті України провадження у справі в частині стягнення з нерезидента заборгованості відбулось не внаслідок помилок з боку позивача та необґрунтованості чи безпідставності позовних вимог, а в результаті того, що під загрозою прийняття судового рішення нерезидентом визнані вимоги позивача та поставлено на користь позивача товар, передбачений зовнішньоекономічним контрактом.

Крім того, у преамбулі Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) зазначено, що цей Закон (2181-14) є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Також він встановлює спеціальний порядок нарахування, оскарження нарахування, процедуру сплати та примусового стягнення, яка може застосовуватися лише щодо податків і зборів (обов’язкових платежів), сплата яких передбачена Законами з питань оподаткування. Тобто цей Закон (2181-14) не регулює питання застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення термінів розрахунків при виконанні зовнішньоекономічних контрактів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстав про притягнення позивача до відповідальності за порушення термінів розрахунків, встановлених Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , у відповідача не було.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.