Суддя-доповідач - Міронова Г.М. 

Головуючий у 1 інстанції - Канурна О.Д.

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

У вересні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Постановою Добропільского міськрайонного суду від 18 грудня 2008 року позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Добропільскої міської ради Донецької області, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області було задоволено частково. Визнано дії відповідача неправомірними та стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Добропільскої міської ради Донецької областіна користь позивача за рахунок Державного бюджету недоотриману суму щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007,2008 роки в розмірі 5482 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явилися, були повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, а постанову суду - змінити, з наступних підстав.

Суд апеляційної та першої інстанцій при розгляді справи встановив, що позивач є інвалідом війни 3 групи та перебуває на обліку у відповідача, тому у відповідності до частини 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" мав право на щорічну грошову допомогу до 9 травня (яка повинна виплачуватися до 5 травня) у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Фактично позивач отримав відвідповідача: за 2000-2001 роки - по 40 грн.; у 2002-2003 роки - по 100 грн.; у 2004 році - 130 грн.; за 2005-2006 роки - по 270 грн., у 2007 році - 300 грн. та за 2008 рік - 350 грн. При цьому, відповідач керувався положеннями Закону України "Про державний бюджет на відповідний рік".

Крім того, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про визнання дій відповідача неправомірними за 2007 рік, оскільки положення пункту 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік діючастини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах, відповідно до мінімальної пенсії за віком, та які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України у справі № 6-рп від 09.07.2007 року (v0a6p710-07) , проте не вірно застосував розмір мінімальної пенсії за віком у 2007 році, який неодноразово змінювався.

Так, згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, що втратили працездатність. Станом на 05.05.2007 року розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність ( Закон від 19.12.2006 р. № 489-У (489-16) зі змінами, внесеними Законом від 15.03.2007 р. № 749-У (749-16) ) становив 406 грн. При цьому, ст. 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Отже, мінімальний розмір пенсії за віком станом на 01.04.2007 рік складав 410 грн. 06 коп.

Таким чином, неправомірність дій відповідача при нарахуванні позивачеві щорічної грошової допомоги до 9 травня протягом 2007 року в розмірі 300 гривень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет на 2007 рік" (489-16) , а не в розмірі 2870,42 грн. (410,06х 7)згідно абз. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 р. із змінами та доповненнями, є очевидною. Відповідача належить зобов'язати нарахувати позивачеві недоплачену суму щорічної грошової допомоги як інваліду війни 3 групи в розмірі 2570,42 грн. (410,06 х 7 - 300).

Крім того, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог позивача в частині зобов'язання управління праці та соціального захисту Добропільскої міської ради провести виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2000, 2001, 2002, 2003 роки, оскільки органи праці та соціального захисту населення здійснюють зазначені виплати, починаючи з 29 жовтня 2003 року, відповідно до п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм.

Що стосується задоволення позовних вимог за 2008 рік, то колегія суддів зазначає, що деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) , у тому числі і положення розділу 11, статті, яким зупинено на 2008 рік дію ч. 5 ст.ст. 12, 13, 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги, були визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 (v010p710-08) року.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, що втратили працездатність.

Проте, колегія суддів зазначає, що станом на 01.04.2007 року розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність складає 481 гривню, а не 470 грн. як помилково визначив суд першої інстанції.

Таким чином, неправомірність дій відповідача при нарахуванні позивачеві щорічної грошової допомоги до 9 травня протягом 2008 року в розмірі 350 гривень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет на 2008 рік" (107-17) , а не в розмірі 3367грн. (481 грн.х 7)згідно абз.5 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 р. із змінами та доповненнями, а також приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) - є очевидною. Відповідача належить зобов'язати нарахувати позивачеві недоплачену суму щорічної грошової допомоги як інваліду війни 3 групи в розмірі 3017 гривень (481 грн. х 7 - 350).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача недоотриманої разової грошової допомоги за 2004-2006 роки, оскільки Законом України від 27 листопада 2003 року № 1344-1V "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (ст. 44) інвалідам війни, до яких відноситься позивач, взагалі в 2004 році не передбачена виплата щорічної разової допомоги, а законами України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІУ "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) (ст. 34) та від 20 грудня 2005 року №3235-ІУ "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) (ст. 30) установлено виплату цієї допомоги інвалідам війни лише в розмірі 250 гривень.

Зазначені закони України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ), не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.

Отже, для вирішення цього спору суду першої інстанції необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними статтями (44, 34, 30) законів України "Про Державний бюджет України на 2004-2006 роки" фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей 44, 34, 30 відповідно законів України "Про Державний бюджет України на 2004-2006 роки".

Таку правову позицію висловив і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 22 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2. до Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради.

Відтак, суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального права і правильно вирішив справу в частині задоволення вимог позивача щодо сплати допомоги за 2004-2006 роки.

Відповідно до ст. 3 Конституції України "Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

Крім того, ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України передбачено, що "Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод".

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв судове рішення з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду першої інстанції - змінити.

Керуючись статтями 184, 195, 196, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Добропільскої міської ради на постанову Добропільского міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2008 року - залишити без задоволення.

Постанову Добропільского міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2008 року за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Добропільскої міської ради Донецької області, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання відмови неправомірною та стягнення недоотриманої суми щорічної разової грошової допомоги - змінити.

В абзаці третьому резолютивної частини постанови після слів "у розмірі", замість цифр - "5482", зазначити цифри - "5587,42"

В іншій частині постанову суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця після набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України.