Головуючий у 1 інстанції - Кір`якова Н.П.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний" на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 листопада 2008 року у справі № 2-а-112/08 за позовом ОСОБА_5до виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа - житлово-будівельний кооператив "Молодіжний" "про оскарження рішення, зобов'язання вчинити певні дії", та за позовом житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний" до виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 "про оскарження рішення", -

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про скасування рішення №73 від 20.02.2008 р. про відмову їй в наданні дозволу на реконструкцію належного їй нежилого приміщення АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача надати дозвіл на реконструкцію вказаного приміщення з тих підстав, що квартиру за даною адресою вона купила для переобладнання в магазин непродовольчих товарів, одержала згоду на її реконструкцію від відповідних контролюючих органів. Але, незважаючи на це, відповідач оскаржуваним рішенням відмовив у наданні дозволу на реконструкцію, посилаючись на відсутність згоди житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний" /далі -ЖБК/.

ЖБК "Молодіжний" звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання його дій по прийняттю рішення №144/2 від 16.05.2007 р. "Про переведення квартири АДРЕСА_1, у нежиле приміщення" неправомірними та скасування вказаного рішення з тих підстав, що його прийнято за відсутності рішення загальних зборів членів ЖБК, прийняття вказаного рішення не є компетенцією відповідача та суперечить вимогам закону. Проти надання дозволу на реконструкцію спірного приміщення заперечували, оскільки будинок належить ЖБК і ВК ММР не може вирішувати питання про надання дозволу на реконструкцію.

Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 листопада 2008 року у задоволені позову житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний" до виконавчого комітету Маріупольської міської ради було відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_5задоволені частково, скасовано рішення №73/1 від 20.02.2008 р. виконавчого комітету Маріупольської міської ради про відмову ОСОБА_5в наданні дозволу на реконструкцію нежилого приміщення АДРЕСА_1та зобов'язано виконавчий комітет Маріупольської міської ради розглянути питання про надання ОСОБА_5дозволу на реконструкцію вказаного нежилого приміщення в магазин непродовольчих товарів у відповідності до вимог закону.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, житлово-будівельний кооператив "Молодіжний" подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 листопада 2008 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представники ЖБК "Молодіжний" підтримали доводи апеляційної скарги і просили її задовольнити, проти чого заперечували представники виконавчого комітету Маріупольської міської ради і ОСОБА_5

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 3.12.2005 р. ОСОБА_5належала квартираАДРЕСА_1

Рішенням ВК ММР №144/2 від 16.05.2007 р. вказану квартиру виведено з житлового фонду та ОСОБА_5запропоновано використовувати нежиле приміщення для здійснення підприємницької діяльності, крім промислового виробництва, після отримання дозволу на реконструкцію та проведення дій по реконструкції приміщення. Але рішенням ВК ММР №73/1 від 20.02.2008 р. ОСОБА_5в наданні такого дозволу було відмовлено. При цьому відповідач посилався на негативні висновки ЖБК та головного управління архітектури та містобудування ММР /а.с.27/.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони:

1/ на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2/ з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3/ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення /вчинення дії/;

4/ безсторонньо /неупереджено/;

5/ добросовісно;

6/ розсудливо;

7/ з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8/ пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення /дія/;

9/ з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10/ своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками місцевого суду, що приймаючи рішення №144/2 від 16.05.2007 р., ВК ММР діяв в межах наданої йому компетенції, оскільки відповідно до вимог абз.4 ст. 8, ч.2 ст. 12 Закону України "Про основи містобудування" підготовку, затвердження та реалізацію місцевих правил забудови віднесено до компетенції міських рад. Статтею 144 Конституції України встановлено право органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймати рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Відповідно до ст. 21 Правил забудови м. Маріуполя, затверджених рішенням ММР від 26.09.2006 р. № 5/5-581, повноваження щодо переводу приміщень з жилих в нежилі покладені на ВК ММР. Тому оскаржуване рішення прийнято відповідачем у межах його компетенції.

Крім того, вказаними Правилами не передбачено отримання згоди ЖБК на переведення приватних квартир в нежилі приміщення.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про власність" (який втратив чинність з 20.06.2007 року та був чинним на час прийняття оскаржуваного ЖБК "Молодіжний" рішення) та ст. 320 ЦК України власники мають право на свій розсуд використовувати належне їм майно для ведення господарської або іншої, незабороненої законодавством, діяльності.

Відповідно до вимог ст. 383 ЦК України власникам заборонено використовувати квартири лише для промислового виробництва. Тому при відсутності такої цілі власники квартир мають право використовувати належні їм квартири у господарській діяльності.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що вказане рішення прийняте відповідачем обґрунтовано, неупереджено, добросовісно та розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації прав ОСОБА_5на користування належним їй майном; з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване дане рішення, оскільки, в оскаржуваному рішенні вказано про неможливість використання нежилого приміщення для промислового виробництва.

Але приймаючи рішення №73/2 від 20.02.2008 р., ВК ММР необґрунтовано відмовив у надання згоди на реконструкцію виведеного з жилого фонду належного ОСОБА_5приміщення, оскільки законом не передбачено надання згоди ЖБК на реконструкцію нежилих приміщень.

Суд першої інстанції правильно визнав його прийнятим нерозсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, без запобігання несправедливій дискримінації прав ОСОБА_5на користування належним їй майном; без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване дане рішення, оскільки приймаючи рішення про виведення квартири з нежилого фонду відповідач знав про її намір переобладнати квартиру в магазин непродовольчих товарів, п.3 вказаного рішення позивачці запропоновано використовувати нежиле приміщення для здійснення підприємницької діяльності, крім промислового виробництва, після отримання дозволу на реконструкцію та проведення дій по реконструкції приміщення / а.с.26/.

Прийняте відповідачем рішення призвело до того, що позивачка не може використовувати нежиле приміщення як квартиру і в той же час не може використовувати його як магазин без проведення реконструкції.

Суду не надано достатніх доказів того, що проведення реконструкції нежилого приміщення призведе до погіршення технічного стану будинку та порушення прав членів ЖБК. Відповідач у оскаржуваному рішенні посилається на негативні висновки ЖБК та головного управління архітектури та містобудування ММР. Але судом встановлено, що позивачка отримала згоду на реконструкцію приміщення від управління МЧС, санітарно-епідеміологічної станції, висновки спеціаліста /а.с.17-25/. Тому вимоги позивачки ОСОБА_5про скасування рішення ВК ММР №73/2 від 20.02.2008 р. підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наступним.

На думку апелянта, правові норми, які містяться у ст.ст. 7, 8, 14, 15 Житлового кодексу України, виключають можливість переведення житлових приміщень у нежитловий фонд на під­ставі рішення виконкому міської ради. Проте такий висновок апелянта не ґрунтується на законі. Житловий кодекс Української РСР (5464-10) прийнято Верховною Радою Української РСР 30.06.83 (№5464-Х) (5464-10) , та введено в дію постановою Верховної Ради Української РСР від 30.06.83 (№5465-Х) (5465-10) , з 1 січня 1984 року.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про правонаступництво України" закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскі­льки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.

Таким чином, на цей час Житловий кодекс Української РСР (5464-10) діє в частині, яка не супере­чить законам України, прийнятим після проголошення незалежності України.

Ч.1 ст. 8 Житлового кодексу УРСР передбачено, що переведення придатних для прожи­вання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будин­ків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у ч.2 ст. 7 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 7 Житлового кодексу УРСР до таких органів належать виконавчі комітети обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу УРСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що нале­жать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються грома­дянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_6 на підставі довідки про виплату пайового внеску за квартиру від 26.12.91 та реєстраційного посвідчення від 11.03.92.

В подальшому на підставі договору міни, посвідченого 06.10.92 Першою Маріупольською державною нотаріальною контрою за реєстром №5/4538 та зареєстрованого комунальним підпри­ємством "Маріупольське бюро технічної інвентаризації" 13.10.92 за №35944, право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна виникло у ОСОБА_7

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.12.2005, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_8., зареєстрованого в реєстрі за №2274, ОСОБА_5 набула прав власності на квартиру АДРЕСА_1

Вищенаведене свідчить про те, щоАДРЕСА_1знаходиться у приватній власності, а її власник користується всіма правами, та зобов'язаний виконувати всі обов'язки, покладені діючим законодавством України на власників нерухомого майна.

Як наслідок, правові норми, що містяться у ст.ст. 8, 7 Житлового кодексу УРСР, не під­лягають застосуванню до правових відносин, які виникли між Виконавчим комітетом Маріу­польської міської ради та ОСОБА_5і стосувалися реконструкції квартири АДРЕСА_1 оскільки вказане нерухоме майно знаходиться у приватній власності ОСОБА_5., і не належить до державного чи громадського житлового фонду.

Не відповідає дійсності твердження житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний" відносно того, АДРЕСА_1належить до фонду жит­лово-будівельних кооперативів.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Житлового кодексу України, ст. 384 Цивільного кодексу України будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю.

Ч.3 ст. 384 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі викупу квартири член жи­тлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником. А відтак набуває всіх правомочностей, які мають власники іншого житла. Член житлово-будівельного кооперативу, який повні­стю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на неї і вправі розпоряджатися нею на свій розсуд - продавати, заповідати, обмінювати, тощо, а також вчиняти відносно неї інші угоди, які не заборонені законом.

Аналогічні правові норми містилися у Цивільному кодексі (1540-06) УССР в ред. 1963, а також в Законі УССР "Про власність" (697-12) .

Згідно із ст.ст. 317, 319, 320, 321, 383 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; має право використовувати своє майно для здійснення під­приємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Крім того, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Апелянт зазначає, що ст. 15 Житлового кодексу УРСР не передбачені повноваження ви­конкому міської ради щодо переведення квартир у нежитловий фонд.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх поса­дові особи, зобов'язані діяти лише в межах повноважень, в порядку та у спосіб, які визначені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Проте ст. 15 Житлового кодексу УРСР, не містить вичерпний перелік повноважень виконкомів міських рад.

Зокрема, відповідно до ч.2 ст. 15 Житлового кодексу УРСР виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів вирішують й інші питання в галузі викорис­тання і забезпечення схоронності житлового фонду, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Згідно зі ст. 152 Житлового кодексу УРСР переобладнання і перепланування жилого бу­динку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з до­зволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до п.п.9 п."а" ч.1 ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів місцевих рад, до яких на підставі ч.1 ст. 11 цього Закону, належить надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності; до делегованих повноважень виконавчих органів місцевих ради, згідно з п.п.1 п."б" ч.1 ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України "Про планування та забудову територій" до компетенції виконавчих органів місцевих рад належить надання дозволу на будівництво об'єктів містобудування.

Таким чином, приймаючи оскаржувані правові акти, Виконавчий комітет Маріупольської міської ради діяв в межах повноважень, передбачених ст. 152 Житлового кодексу УРСР, ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.24 Закону України "Про планування та забудову територій", в порядку та у спосіб, які визначені Конституцією та законами України, зокрема Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) .

Безпідставним є твердження апелянта стосовного того, що Правила забудови м. Маріуполя, на які посилався суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови, не грунтуються на законі.

Правила забудови м. Маріуполя, затверджені рішенням міської ради від 26.09.2006 №5/5-581, є місцевим нормативно-правовим актом, обов'язковим до виконання всіма фізичними та юридичними особами на території міста, що обумовлено змістом ст. 144 Конституції України, ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 1, 20, 22 Закону України "Про планування та забудову територій".

Тому суд першої інстанції обґрунтовано послався на ст. 21 Правил забудови м. Маріуполя, яка визначає порядок реконструкції квартир.

Колегія суддів апеляційного суду не приймає до уваги листа Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 24.06.2008 №8/7-555, на який посилається апелянт.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, п.4 Положення про Міністерство з питань житлово-комунального господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №717 (717-2007-п) , вказаний центральний орган виконавчої влади не наділений повно­важеннями щодо офіційного тлумачення законодавчих та підзаконних актів, рівно як і щодо на­дання обов'язкових рекомендацій щодо застосування чинного законодавства.

З огляду на викладене, лист Міністерства з питань житлово-комунального господарст­ва України не має ознак нормативно-правового акту, як наслідок, не підлягає обов'язковому за­стосуванню.

Крім того, відповідно до ст.ст. 5, 9 Кодексу адміністративного судочинства України ли­сти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади не належать до документів, на підставі яких здійснюється адміністративне судочинство.

Згідно з п.2.50. Державних будівельних норм Україні Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005, затверджених наказом Держбуду України від 18.05.2005 №80 (vr080667-06) , у першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків допускається розмішувати приміщення: адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, відділень зв'язку загальною площею не більше 700 м-2, банків, магазинів і кіосків з продажу преси, поліклінік, жіночих консультацій, рентгено-стоматолопчних кабінетів в разі забезпечення вимог НРБУ); роздавальних пунктів мо­лочних кухонь, юридичних консультацій і нотаріальних контор, загсів, філій бібліотек, виставкових залів, контор житлово-експлуатаційних організацій, фізкультурно-оздоровчих занять загальною площею до 150 м, культурно-масової роботи з населенням (для проведення лекцій, зборів, бібліотек-читалень, кімнат для індивідуальних занять, роботи гуртків, прийому громадян депутатами тощо), дитячих художніх шкіл, центрів соціального захисту населення, центрів зайнятості населення базового рівня до 50 відвідувачів і до 15 співробітників центрів, а також груп короткотривалого перебування дітей дошкільного віку (крім цокольного поверху).

Таким чином, прийняття Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради рішення про переведення квартири №105 в будинку №86 по пр. Будівельників у нежитлове приміщення відповідає вимогам державних будівельних норм України.

Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

В повному обсязі ухвала виготовлена 13.03.2009 року.

Керуючись ст.ст. 195- 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний" - залишити без задоволення.

Постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 листопада 2008 року у справі № 2-а-112/08 за позовом ОСОБА_5до виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа - житлово-будівельний кооператив "Молодіжний" "про оскарження рішення, зобов'язання вчинити певні дії", та за позовом житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний" до виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 "про оскарження рішення" - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення її в повному обсязі.