розглянувши апеляційну скаргу відповідача – Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2007 року у справі за позовом Акціонерного комерційного банку "Форум" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 29.01.2007р. № 0000124310/0, від 07.03.2007р. № 0000124310/1, від 21.05.2007р. № 0000124310/2, від 26.07.2007р. № 0000124310/3, від 21.05.2007р. № 0000494310/2 та від 26.07.2007р. №0000494310/3, -

АКБ "Форум" звернувся з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 29.01.2007р. № 0000124310/0, від 07.03.2007р. № 0000124310/1, від 21.05.2007р. № 0000124310/2, від 26.07.2007р. № 0000124310/3, від 21.05.2007р. № 0000494310/2 та від 26.07.2007р. №0000494310/3, якими визначено суму податкових зобов’язань у розмірі 39621,35 гривень в повній сумі податкових зобов’язань, податкових повідомлень-рішень від 21.05.2007р. № 0000494310/2 та від 26.07.2007р. № 0000494310/3, яким визначено суму податкових зобов’язань у розмірі 794463,19 гривень в частині нарахування податкового зобов’язання в сумі 785773,23 гривень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2007 року - позов задоволено в повному обсязі.

На вказану постанову відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з’явившихся учасників процесу перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду – без змін з таких підстав.

Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено наступне, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП проведено виїзну планову документальну перевірку АКБ "Форум" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 по 30.09.2006 року. За результатами перевірки складено акт від 18.01.2007р. № 32/4310/21574573, у якому зазначено про порушення позивачем підпунктів 4.1.1 та 4.1.6 п.4.1 ст.4, підпунктів 5.2.1, 5.2.4 та 5.2.5 п. 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.2 та 5.3.9 п.5.3, підпунктів 5.4.4 та 5.4.6 п. 5.4, підпункту 5.5.1 п. 5.5, п. 5.9 статті 5, підпунктів 8.1.1 та 8.1.2 п. 8.1, підпункту 8.2.2 п. 8.2, підпунктів 8.3.1, 8.3.2 та 8.3.4, п. 8.3, підпункту 8.4.1, п.8.4, підпункту 8.6.1 п. 8.6, підпункту 8.8.1 п. 8.8 статті 8, підпункту 11.3.6 п. 11.3 статті 11, підпункту 12.2.2, п. 12.2 статті 12, п.18.3 статті 18 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції Закону України від 22.05.1997 р. №283/97-ВР (283/97-ВР) із змінами та доповненнями (надалі - Закон №334/94-ВР (334/94-ВР) ), що призвело до необґрунтованого заниження позивачем оподаткованого прибутку.

На підставі вказаного акта з врахуванням висновків по розгляду заперечень позивача, відповідач склав та направив позивачу податкове повідомлення-рішення від 29.01.2007 р. № 0000134310/0 СДПТ у м. Києві по роботі з ВПП про наявність в АКБ "Форум" податкового зобов'язання у розмірі 5 575 078,84 гривень, в тому числі 2 845 206,26 гривень становлять штрафні (фінансові) санкції.

Крім того, рішенням ДПА у м. Києві від 14.05.2007 р. № 1557/10/25-314, податкові повідомлення-рішення № 0000134310/0 і № 0000134310/1 були скасовані в частині, та визначено наявність у позивача податкового зобов'язання у розмірі 794 463,19 гривень.

В силу положень підпункту "б" пп. 6.4.1 п. 6.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган змінює відповідне рішення внаслідок їх адміністративного оскарження. Тобто, податкові повідомлення-рішення № 0000134310/0 (яким визначено податкове зобов'язання та штрафні санкції), № 0000134310/1 (яким визначено граничний строк сплати відповідного зобов'язання) вважаються відкликаними, нечинними, та не породжують певних правових наслідків.

Отже, відповідачем прийнято повідомлення-рішення № 0000494310/3 від 26.07.2007р., за яким визначена сума податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 794 463,19 гривень.

Колегія суддів не погоджується з висновками відповідача щодо наявності у позивача податкових зобов’язань у загальному розмірі 785773,23 грн., які виникли у позивача в результаті виявлених перевіркою невірного обрахунку ним валових доходів та валових витрат, а також заниження ним податку на прибуток з наступних підстав.

Відповідач вважає, що, згідно з пунктом 1.27 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", емісійний дохід, який отримується емітентом в процесі розміщення акцій власної емісії, визначений як окремий вид доходу і повинен включатися емітентом до його валових доходів.

В підпункті 3.1.1.6.1. Акту перевірки вказано, що позивач, в порушення підпункту 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, з урахуванням норм п. 1.27 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", занизив валовий дохід за 3 квартал 2006 року на 953 770, 00 гривень, тобто на суму емісійних доходів, отриманих позивачем в процесі розміщення акцій власної емісії.

Так, положення ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" містять визначення термінів, зокрема п. 1.27 визначено поняття емісійного доходу. Порядок формування валових доходів платника податків передбачений у ст. 4 зазначеного Закону.

Підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 ст. 4 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що валовий дохід включає, зокрема, доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю,сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску(розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону. І

Підпунктом 4.2.5 пункту 4.2 ст. 4 Закону, звільнені від включення до валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платникові податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані платником.

Окрім того, згідно з підпунктом 6.7 пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. № 290 (z0860-99) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 р. за № 860/4153 (z0860-99) , не визнаються доходами надходження від первинного розміщення цінних паперів. м

Таким чином, судова колегія погоджується, що позивач правомірно не включив до валових доходів емісійні доходи, отримані ним в процесі розміщення акцій власної емісії.

Крім того, в акті перевірки порушення встановлено при перевірці декларацій з податку на прибуток банку за період, що перевірявся, місячних оборотно-сальдових балансів, виписок по рахунках, відомостей по залишкам матеріальних цінностей на складі та у підзвітних осіб, натомість розрахунку приросту (убутку) балансової" вартості запасів, відкоригованих показників із встановленими відхиленнями з якого можливим є підтвердження виявленого порушення відповідачем не наведено (ст. 27 Акту), до матеріалів справи не надано.

Як вбачається, відповідачем не заперечується та обставина, що незастосування філією позивача пункту 5.9 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" не призвело до збільшення чи зменшення бази оподаткування за період, що перевірявся.

Оскільки, незастосування філією позивача п. 5.9 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" не призвело до збільшення чи зменшення бази оподаткування за період, що перевірявся, суд прийшов до висновку, що твердження відповідача про заниження філією позивача валового доходу є необґрунтованим.

Підпунктом 3.1.2.1. Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлене порушення позивачем вимог пункту 18.3 ст. 18 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині правильності віднесення до складу валових витрат позивача нарахованих (сплачених) процентів, а саме: позивачем та його Дніпропетровською філією включено до складу валових витрат нараховані проценти за депозитними договорами, укладеними з нерезидентами, які зареєстровані в офшорній зоні "Кіпр" у розмірі 100 %, замість 85 %, в результаті чого завищено валові витрати на суму 435 043, 38 гривень.

Пунктом 18.3. ст. 18 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 % від вартості цих товарів.

Пункт 1.10 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна.

Таким чином, пунктом 18.3. ст. 18 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено включення до складу валових витрат платників податку оплати вартості товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, у сумі, що становить 85 % від вартості цих товарів (робіт, послуг), які передбачені абзацом другим пункту 1.10 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" "платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит", однак пункт 18.3. ст. 18 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" не може застосовуватися до платежів, які визначені абзацом третім пункту 1.10 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" "платіж за використання коштів, залучених у депозит" і є окремим видом платежу.

Отже, колегія суддів погоджується з вимогами позивача щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень щодо здійсненого донарахування податку та застосування штрафних санкцій за вказане правопорушення.

Відповідач стверджує, що оскільки позивач надав відповідачу додаткові документи, які підтверджують тариф 2 %, після закінчення перевірки, то такі документи не можуть вважатися доказом правомірності дій позивача і враховуватися при розгляді спору.

Однак, позивач заперечує проти необхідності внесення відповідної зміни до договору, оскільки в Додатковому договорі страхування від 09.03.2006 р. № 14 з СК "Провіта" на послуги страхування зафіксовано, що позивач сплатив компанії страховий платіж 1 514 155,08 грн., в тому числі 900 000,0 грн. виходячи з страхового тарифу 2,0 % від страхової суми позичальника ВАТ "Аріал" 45 000 000 грн. Крім того, позивачем в процесі розгляду первинної скарги надавалася відповідачу копія нової редакції Реєстру кредитного портфелю до Додаткового договору страхування від 09.03.2006 р. № 14. Додавати до скарги копії документів щодо внесення змін до договору страхування потреби не було, так як в договорі вказаний правильний розмір страхового тарифу 2,0%.

Як вбачається, позивач при визначенні суми страхового платежу правомірно керувався положеннями Додаткового договору страхування від 09.03.2006 р. № 14, укладеного між ним та СК "Провіта", а не помилковим положенням Реєстру кредитного портфелю, і не допустив порушення пункту 5.1 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств".

Так, підпунктом 3.1.2.10. Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлене порушення Севастопольською філією позивача підпункту 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, підпункту 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині включення вказаною філією моніторів та принтерів до складу валових витрат (інших витрат) в сумі 41 575, 47 грн.

Відповідач вважає, що монітори та принтери є складовими комп'ютера, як єдиного об'єкта обліку основних фондів групи 4, які підлягають амортизації.

В підпункті 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" вказані наступні види основних засобів групи 4: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Цей перелік є виключним. В ньому відсутній такий вид основних засобів як комп'ютер. Також цим пунктом визначено, що електронно-обчислювальні машини та пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації (монітори та принтери) є окремими одиницями обліку основних фондів.

В підпункті 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", зазначено, що предмети, які перелічені як складові групи 4 основних фондів, обліковуються у цій групі лише в тому випадку, якщо їх вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів, тобто в даному випадку 1000,00 гривень.

Державним класифікатором України ДК 013-97 "Класифікація основних фондів", затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19 серпня 1997 року № 507 (v0507217-97) "Щодо затвердження Державного класифікатора України "Класифікація основних фондів", визначено, що до групи основних фондів з кодом 240000 "Інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації" входить підгрупа основних фондів з кодом 240204 "Прилади для вводу і виводу", до якої при фінансовому і податковому обліку і необхідно відносити принтери (прилад виводу - друку) і монітори (прилад виводу - для візуального зчитування) як окремі об'єкти обліку основних фондів.

Таким чином, судова колегія, що Севастопольська філія позивача правомірно веде облік за окремими складовими комп'ютера (принтерів і моніторів) як малоцінних товарів, у випадку, якщо при придбанні їх вартість не перевищувала 1000,00 гривень.

Підпунктом 3.1.2.10 Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлене порушення Харківською філією позивача пункту 5.1 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині віднесення до складу інших валових витрат оплати послуг по озелененню території у розмірі 3673,45 гривень.

Згідно ст.13 Закону України № 2807"Про благоустрій населених пунктів" від 06.09.2005 р., території навколо підприємства, відносяться до об'єктів благоустрою. Утримувати їх в належному стані, в тому числі здійснювати озеленення - обов'язок підприємства.

Аналогічна норма передбачена і Правилами № 70 від 29.07.1994 р., пункт 3.2 яких передбачає відповідальність за збереження зелених насаджень, розташованих на територіях

підприємств та прилягаючих ділянок, а також покладає обов'язок догляду за ними на підприємства.

Також ст. 22 Закону України "Про планування та забудову територій" від 20.04.2000р. № 1699, місцевими правилами забудови згідно з державними будівельними нормами передбачаються вимоги до озеленення і благоустрою території. При цьому рішення по благоустрою території, прийняті органами місцевого самоврядування, є обов'язковими до виконання.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що відповідачем не надано належних доказів порушення позивачем пункту 5.1 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині віднесення ним до складу інших валових витрат оплати послуг по озелененню території.

Пунктом 3.1.3 Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлено порушення позивачем підпункту 8.2.2. п. 8.2., підпункту 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині завищення амортизаційних відрахувань, яке виникло в результаті невірного розподілу основних фондів по групах.

У класифікації основних засобів, визначеній Державним класифікатором України ДК 013-97 "Класифікація основних фондів", затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19 серпня 1997 року N 507 (v0507217-97) "Щодо затвердження Державного класифікатора України "Класифікація основних фондів", в жодній з визначених груп пожежна та охоронна сигналізація безпосередньо не вказані.

Відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів та нематеріальних активі банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 11.12.2000 р. № 475 (z0960-00) (із змінами), банки самостійно, на підставі груп, визначених законодавством України, встановлюють класифікацію основних фондів.

Крім того, Національний банк України, виходячи з того, що охоронно-пожежна сигналізація є необхідною для забезпечення банківської діяльності та має спеціальне функціональне призначення і відмінні строки корисного використання, вважає, що комплекси охоронної та пожежної сигналізації не відносяться до групи 1 "Будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої", що підтверджується листом Національного банку України від 31.10.2005 р. № 12-112/1640-1071.

Відповідно до встановленого розподілу об'єкти першої групи є нерухомими об'єктами, тоді як охоронно-пожежна сигналізація, система відеонагляду, система охоронної тривожної сигналізації за ознакою функціональної належності не може відноситись до будівлі чи споруди де вона встановлена, так як є рухомим об'єктом, який у виробничому процесі призначений виконувати інші функції ніж будівлі та споруди, при необхідності може бути демонтований, замінений та використаний в інших системах.

Отже, охоронно-пожежна сигналізація, система відеонагляду, системи охоронної тривожної сигналізації відносяться до основних фондів групи 2 і є такими, що відповідають податковому обліку, зокрема згідно з пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств".

Крім того, відповідно до пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 зазначеного Закону, у разі здійснення витрат на придбання основних фондів, балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат понесених у зв’язку з таким придбанням.

Отже, судова колегія вважає, що відповідачем не надано належних доказів, якими обґрунтовується необхідність віднесення охоронно-пожежної сигналізації, систем відеонагляду, систем охоронної тривожної сигналізації (та структурованої кабельної мережі по одній з філій) до групи 1 основних фондів, в результаті чого висновок відповідача про завищення позивачем амортизаційних відрахувань є неправомірним.

Так, пунктом 3.1.3 Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлено порушення позивачем та його філіями підпункту 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 та підпункту 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", в частині нарахування амортизаційних відрахувань на суму податку на додану вартість по придбаних автомобілях, в результаті чого позивачем завищено амортизаційні відрахування на загальну суму 241207,68 гривень.

Згідно з пп. 7.4.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Водночас згідно з пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлюється, що аналогічні витрати не підлягають включенню до складу валових витрат підприємства.

Підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" визначено, що у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (робіт, послуг), які звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно з статтями З та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.

Крім того, третім абзацом пункту 5.3.3. п. 5.3 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено що: якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Отже, позивач при придбанні всіх основних фондів повинен збільшувати балансову вартість групи основних фондів на суму податку на додану вартість, включену до вартості таких основних фондів, з подальшим нарахуванням амортизації в податковому обліку.

Щодо наявності різних позицій у ситуації, пов'язаній з віднесенням платниками податків сплачених сум податку на додану вартість до валових витрат під час придбання легкового автомобіля, зазначається і у листі Державної податкової адміністрації України від 13.09.2005 р. N 10803/5/15-2416 (v1080225-05) .

Так, на даний час вказане питання визначено на рівні Державної податкової адміністрації України, зокрема, у листі від 07.06.2006р. N 6482/5/16-1516 (v6482225-06) зазначено, що за такими операціями сума податку на додану вартість не відноситься до податкового кредиту, а підлягає включенню до валових витрат підприємства.

При вирішенні спору в цьому питанні суд визнає обґрунтованим посилання на підпункт 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" де передбачено, що в разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або

коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушення позивачем норм абзацу першого пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 та пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств".

Підпунктом 3.1.3.1 Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлено порушення філіями позивача підпункту пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема визнано неправомірним застосування шістьма філіями позивача підвищених норм амортизації до основних фондів групи 1 які були в експлуатації до 01.01.2004р. (філіями застосовувалася норма амортизації 2 % замість 1,25 %), витрати по яких було здійснено після 01 січня 2004 року, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на 241 338,89 гривень.

Порядок визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань на основні фонди викладено у пункті 8.3 статті 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". Згідно з цим порядком, витрати на придбання об'єкту групи 1 підлягають амортизації у складі основних фондів групи 1. Згідно з підпунктом 8.6.1 пункту 8.6 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) норма амортизації для об'єктів групи 1 - 2% від їх балансової вартості на початок звітного (податкового) періоду. Ця норма була введена згідно із змінами до Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , прийнятими Законом України від 24.12.2002 р. № 349-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (349-15) .

Амортизація витрат в податковому обліку проведена філіями відповідно до норм, встановлених чинним на той час Законом України "Про Державний бюджет України на 2004 рік (1344-15) " (1344-15) з урахуванням пп. 8.4.2. п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким передбачено, що: "у разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів платником податку для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, що пов'язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію".

Норми амортизації визначені у ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" застосовуються також і до витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 1 січня 2004р. у зв’язку поліпшенням основних фондів груп 1,2,3.

Враховуючи викладене, відповідачем не доведено позивачем порушення пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", в частині неправомірності застосування філіями позивача підвищених норм амортизації до основних фондів групи 1.

Так, підпунктом 3.1.3.1 Акту перевірки, складеного відповідачем, встановлено порушення Алчевською філією позивача підпункту 8.3.1 та підпункту 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", в частині збільшення балансової вартості основних фондів групи 1 на вартість придбаного приміщення під Стаханівське відділення до отримання дозволу НБУ в Луганській області на здійснення цим відділенням банківських та інших операцій. Вказане порушення призвело до завищення позивачем суми амортизації на 4523,00 гривень.

Згідно п. 5.2 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. З моменту придбання приміщення для розташування в ньому структурного підрозділу позивача до моменту початку здійснення відділенням банківських операцій позивач повинен підготовити робочі місця, встановити та протестувати локальну банківську мережу і інше.

Господарська діяльність позивача у вказаному приміщенні проводилася з моменту його придбання, і для ведення вказаної господарської діяльності позивач не зобов'язаний був отримувати дозвіл НБУ в Луганській області на здійснення відділенням, яке буде розташоване у вказаному приміщенні, банківських та інших операцій.

Підпунктами 8.1.1 та 8.1.2 п.8.1 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів. пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону під терміном "основні фонди" визначені матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Таким чином, судова колегія погоджується, що висновок відповідача про завищення позивачем суми амортизації в зв'язку з включенням до основних фондів групи 1 придбаного приміщення під Стаханівське відділення до отримання дозволу НБУ в Луганській області на здійснення цим відділенням банківських та інших операцій, є неправомірним.

Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову покладається на відповідача, чого не було зроблено відповідачем.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд

Апеляційну скаргу відповідача – Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2007 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Справа № 22-а-8049|08 р.

Головуючий у першій інстанції: Пилипенко О.Є.,

Доповідач: Мамчур Я.С.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Мамчура Я.С.,

суддів: Горбань Т.І., Попович О.В.,

при секретарі: Медовниці Ю.О.,