розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації в АР Крим на постанову Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим (суддя Мязгов Л.О. ) від 20.11.08 у справі № 2-а-159/08

за позовом Прокурора Красногвардійського району АР Крим (вул. Леніна, 5,Красногвардійське,Красногвардійський район, Автономна Республіка Крим, 97000)

в інтересахОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації в АР Крим (вул. Енгельса, 3,Красногвардійське,Красногвардійський район, Автономна Республіка Крим, 97000),

третя особа: Головне управління державного казначейства України в АР Крим (вул.Севастопольська, 19, м.Сімферополь, АР Крим, 95051),

про стягнення недоплаченої грошової щорічної допомоги учаснику бойових дій, -

26 травня 2008 року прокурор в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації в АР Крим про стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги за 2005 -2007 роки, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій і відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) щорічно до 05 травня йому повинна виплачуватися грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, і оскільки за період з 2005 -2007 році грошова допомога йому була виплачена не в повному обсязі, просив стягнути суму недоплаченої щорічної грошової допомоги у розмірі 4705 грн.

Постановою Красногвардійського районного суду АР Крим від 20.11.2008 року позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації АР Крим на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як учаснику бойових дій за 2007 рік у розмірі 1750 грн. В решті позову -відмовлено.

Судом вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить постанову суду скасувати, оскільки судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, не застосовані зокрема Закони України "Про Державний бюджет України" та не враховані фінансові можливості держави.

В судове засідання, призначене на 18.03.2009 сторони не з'явились, про

час, місце та дату слухання справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи, що явка в судове засідання, це право, а не обов'язок учасників процесу, неявка в судове засідання сторони по справі не перешкоджає судовому розгляду, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності сторін, належним чином повідомлених про час, місце та дату слухання справи.

Заслухавши суддю-доповідача, яка доповіла зміст постанови, що оскаржена, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка постанови, встановлюватися обставини і досліджуватися докази учасників процесу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення (а.с. 3 зв.).

ОСОБА_1 як учаснику бойових дій було сплачено у 2007 році щорічну одноразову допомогу до Дня перемоги відповідно до ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006р. № 489- V в розмірі 280 грн. ( а.с. 4).

Судом правильно встановлено, що відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", від 22.10.1993 № 3551 зі змінами, щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року № 489 - V встановлено, що виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 280 гривень.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року (v0a6p710-07) № 6 -рп/2007 стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" в частині обмеження розмірів щорічної допомоги визнана невідповідною Конституції України (254к/96-ВР) .

Частиною 3 статті 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразова розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки вони суперечать нормам Конституції України (254к/96-ВР) про недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів ( частина третя статті 22 Конституції України).

Разом з тим, постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції помилково виходив з того, що для розрахунку суми недоплаченої щорічної грошової допомоги необхідно виходити з розміру прожиткового мінімуму на одну особу, якій встановлений на рівні 406 грн.

Отже, з такими висновками суду не погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені з помилковим застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 рік № 1058 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно ст. 62 Закону України від 19.12.2006 № 489 "Про Державний бюджет України на 2007 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджується в наступному розмірі: з 01 січня -380 грн., з 01 квітня -406 грн., з 01 жовтня - 411 грн.

Відповідно до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489 "Про Державний бюджет України на 2007 рік", для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 01 квітня по 01 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Таким чином, разова грошова допомога ОСОБА_1 як учаснику бойових дій у 2007 році повинна складати 2050 грн. 30 коп. ( 410,06 грн.x 5 =2050 грн. 30 коп.).

З матеріалів справи вбачається, що позивачу у цей період сплачено 280 грн. грошової допомоги, сума недоплати складає 1770 грн. 30 коп. ( 2050,30 грн. -280 грн.), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно з частиною першою статті 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Приймаючи до уваги, що таке порушення при розрахунку щорічної одноразової грошової допомоги встановлено судом апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції ухвалено з помилковим застосуванням норм матеріального права, в зв'язку з чим судове рішення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України підлягає зміні.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині вимог про перерахунок та виплату разової грошової допомоги за 2005-2006 р.р., у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Відповідно до ч.2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся до суду 26.05.2008 (а.с. 1) з вимогою про стягнення з 2005 по 2007 рік щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, про порушення своїх прав ОСОБА_1 знав, однак, протягом строку, встановленого законом для оскарження дій та рішень відповідача в суд не звернувся; крім того, будь-яких доказів про поважність причин пропуску строку звернення до суду позивач не надав.

Представник відповідача в судовому засіданні наполягав на відмові в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку, встановленого ч.2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 15 - 16).

Тому суд обґрунтовано прийшов до висновку, що вимоги про виплату разової грошової допомоги до 05 травня за 2005-2006 р.р., задоволенню не підлягають у зв'язку з пропуском строку, встановленого ч.2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи відповідача про те, що вони діяли відповідно до закону та порушень у виплаті щорічної грошової допомоги не вчиняли, оскільки допомога була сплачена у розмірі, який був встановлений Законом України "Про Державний бюджет на 2007 рік" (489-16) , суперечать чинному законодавству, у зв'язку з чим не приймаються до уваги колегією суддів.

З'ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції (254к/96-ВР) та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно -правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Крім того, згідно з абзацом 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" (v0008700-07) звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно -правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) і чинними законами прав і свобод.

Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод громадянина безпосередньо на підставі Конституції (254к/96-ВР) .

Статтею 1 Конституції України проголошено демократичною, соціальною, правовою державою.

Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною

цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 21 Конституції України, зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Отже, встановлення Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) розмірів виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни в меншому розмірі, ніж передбачено статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом (3551-12) .

Таким чином, при визначені розміру разової грошової допомоги учаснику бойових дій в 2007 р. необхідно керуватися статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а не положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , які визнані неконституційними.

Доводи відповідача, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань, призначених на ці виплати, не приймаються до уваги з наступних підстав.

Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно -правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої недоплати одноразової грошової допомоги учасникам бойових дій.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає зміні.

Керуючись статтями ст.ст. 195, 196, п.2 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 201, ч. 2 ст. 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації АР Крим - залишити без задоволення.

Постанову Красногвардійського районного суду АР Крим від 20 листопада 2008 року по справі № 2-а-159/2008 за адміністративним позовом прокурора Красногвардійського району АР Крим в інтересах ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Красно гвардійської районної державної адміністрації АР Крим про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги - змінити, викласти абзац другій резолютивної частини постанови у наступній редакції:

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації АР Крим на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу за 2007 рік у розмірі 1770 грн. 30 коп.