розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Залізничного районного суду міста Сімферополя (головуючий суддя Уржумова Н.В., судді Адаменко О.Г., Поєдинка І.А.) від 27.11.2008

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

доДержавного казначейства України (вул. Бастіонна, 6, м.Київ, 01014)

Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м.Київ, 01021)

Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону (вул. Казанська, 29, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95006)

про стягнення недоплаченого грошового забезпечення

У червні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Державної судової адміністрації України, Військового міського суду Сімферопольського гарнізону про стягнення недоплаченого грошового забезпечення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу - судді Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону міста Сімферополя за період з 01.06.2005 по 31.12.2005 нараховувався посадовий оклад у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України "Про оплату праці суддів" від 03.09.2005 №865 (865-2005-п) , внаслідок чого у визначений період було не доплачено грошове забезпечення у розмірі 74497,00 грн., з яких 11175,00 грн. складає податок з доходів фізичних осіб, що є порушенням його конституційних прав на оплату праці судді з посиланням на статті 126, 130 Конституції України, статтю 44 Закону України "Про статус суддів", статтю 123 Закону України "Про судоустрій України".

Постановою Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 27.11.2008 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоплачене з 01.06.2005 по 31.12.2005 (включно) грошове забезпечення у розмірі 74497,00 грн.; зобов'язано Державну судову адміністрацію України перерахувати 74497,00 грн. разом із податком з доходів фізичних осіб у розмірі 11175,00 грн., а також відповідну цим видаткам суму нарахувань на заробітну плату на рахунок військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону міста Сімферополя; зобов'язано військовий місцевий суд Сімферопольського гарнізону міста Сімферополя нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з грошового забезпечення за період з 01.06.2005 по 31.12.2005 (включно) у розмірі 74497,00 грн. у порядку, встановленому законодавством; зобов'язано Державне казначейство при Міністерстві фінансів України здійснити вказані видатки з Державного бюджету України у порядку, встановленому законодавством; стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3,40 грн.

В апеляційній скарзі Державна судова адміністрація України просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю постанови фактичним обставинам справи та нормам діючого законодавства України.

Позивач, відповідач - Військовий міський суд Сімферопольського гарнізону міста Сімферополя у судовому засіданні 13.04.2009 заперечували проти апеляційної скарги, вважаючи рішення першої інстанції обґрунтованим та законним.

Відповідачі: Державне казначейство України при Міністерстві фінансів України, Державна судова адміністрація України у судове засідання 13.04.2009 не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно.

Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце слухання апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Залізничним районним судом міста Сімферополя Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи постанову про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог. При цьому визнав встановленим, що з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року оклади суддів місцевих загальних судів були меншими та не відповідали відсотковому співвідношенню новому розміру окладу Голови Верховного Суду України, зокрема, оклади суддів загальних судів - військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону міста Сімферополя про що суду пред'явлено відповідні розрахунки бухгалтерії суду за червень-грудень 2005 року. Оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 (865-2005-п) "Про оплату праці суддів" було порушено право судді на оплату праці з 01.06.2005 по 31.12.2005, тому воно підлягає захисту та відновленню згідно з принципами верховенства права, рівності, справедливості та законності.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що ОСОБА_1 з 2003 року до теперішнього часу перебуває на посаді судді військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону міста Сімферополя.

Судді мають право на належне матеріальне та соціальне забезпечення (стаття 11 Закону України "Про статус суддів").

Заробітна плата є видом матеріального забезпечення та однією з гарантій незалежності суддів. Поряд з нею, матеріальне забезпечення суддів в Україні здійснюється шляхом надання пільг та соціальних гарантій.

Так, Указом Президента України №584/95 від 10.07.1995 (584/95) заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи.

Із набранням чинності Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) судді втратили податкову пільгу, але Прикінцевими положеннями цього Закону Кабінет Міністрів України було зобов'язано внести зміни у відповідні закони, у тому числі, і до Закону України "Про статус суддів" (2862-12) та передбачити механізм компенсації витрат, пов'язаних з утриманням податку.

На виконання цього положення Кабінет Міністрів України видав розпорядження від 20.01.2004 №22-р "Про деякі питання оплати праці суддів" (22-2004-р) , яким визначений порядок проведення компенсаційних виплат суддям у зв'язку з втратою частини заробітку, пов'язаної зі сплатою податку. За вказаним розпорядженням компенсаційні виплати здійснюються у розмірі 100% посадового окладу у разі, коли сума нарахованої виплати за місяць після сплати податку буде нижчою, ніж середньомісячна заробітна плата, нарахована судді за 4 квартал 2003 року. При цьому, передбачена компенсація не повинна перевищувати втрати частини заробітку, її виплата постановлена у залежність від наявності коштів.

Однак, зазначені положення ніколи не виконувалися, компенсація втраченої частини заробітку після сплати податку з доходів фізичних осіб позивачу не проводилась.

Відповідно до частини першої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Грошові кошти на виплату компенсації до військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону міста Сімферополя не надходили. Державна судова адміністрація України, яка за вимогами статті 35 Бюджетного кодексу України є головним розпорядником коштів на утримання суддів, розподіляючи кошти між судами та визначаючи окремі види видатків, не забезпечила належне фінансування, в межах наданих повноважень ніяких змін до кошторису військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону міста Сімферополя на 2005 рік з метою компенсації частини заробітку після сплати податку не вносила, тобто, не забезпечила належного рівня заробітної плати судді та його матеріальних гарантій, що призвело до значного зменшення реальних доходів позивача.

Як правильно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, відповідно до частини другої статті 44 Закону України "Про статус суддів" розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50% його посадового окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80% посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Незважаючи на це, Кабінет Міністрів України 30.06.2005 прийняв постанову №514 (514-2005-п) "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", якою зазначеним особам з 01.06.2005 були підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці. Відносно суддів загальних судів, до яких належить і судді військових суддів у відповідно до статті 19 Закону України "Про судоустрій України", то лише з 03.09.2005 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №865 "Про оплату праці суддів" (865-2005-п) , якою посадовий оклад судді приведено згідно з окладом до окладу Голови Верховного Суду України.

Кабінет Міністрів України забезпечив відповідність посадових окладів суддів з вимогами статті 44 Закону України "Про статус суддів", однак не усунув порушення вимог частини другої названої статі і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення одночасно з окладами Голови Верховного Суду України, а саме з 01.06.2005, оскільки у даній постанові вказано, чинність набирає з 01.01.2006.

Неправомірність застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 (865-2005-п) з 01.01.2006 була встановлена постановою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 по справі за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна, згідно з якою пункт 5 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 було визнано незаконним. Цим же рішенням було допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України з вказівкою, що ця постанова підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30.09.2005 №513 (514-2005-п) та №514 (514-2005-п) з питань оплати праці керівників суддів, тобто, з 01.06.2005.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналізуючи зазначені норми Закону та фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з 01.06.2005 по 31.12.2005 оклади суддів місцевих загальних суддів були меншими та не відповідали відсотковому співвідношенню новому розміру окладу Голови Верховного Суду України, зокрема, оклади суддів загальних суддів - військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону міста Сімферополя, про що суду пред'явлено відповідні розрахунки бухгалтерії суду за червень - грудень 2005 року.

За період з 01.06.2005 по 31.12.2005 (включно) позивачеві нараховувався посадовий оклад у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 (865-2005-п) "Про оплату праці суддів", внаслідок чого йому у визначений період не доплачено грошове забезпечення у розмірі 74497,00 грн., з яких 11175,00 грн. складає податок з доходів фізичних осіб.

Однак, до теперішнього часу відповідачами не вжиті заходи щодо відновлення прав позивача, порушені права позивача підлягають відновленню.

Згідно зі статтями 120, 126 Закону України "Про судоустрій України" Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, у тому числі, військових. Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Колегія суддів вважає, що за таких повноважень відповідача, права позивача можуть бути поновлені шляхом стягнення недоплаченого йому грошового забезпечення з Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника коштів державного бюджету.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою адміністрацією України не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно зі статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Водночас не заслуговують на увагу посилання заявника апеляційної скарги на відсутність грошових коштів, оскільки реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, що базується на чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Так, при розгляді справи "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Довід апеляційної скарги про пропуск позивачем річного строку на звернення до суду, передбаченого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, є безпідставним, оскільки спірні суми входять до складу заробітної плати позивача, а відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, який як спеціальний закон підлягає застосуванню при розгляді даного публічного-правового спору, у випадку порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому виплати заробітної плати без обмежень будь-яким строком.

Відповідно до частини першої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

При розгляді справи судова колегія керується саме принципом верховенства права і вважає, що право ОСОБА_1 на недоплачене з 01.06.2005 по 31.12.2005 грошове забезпечення у розмірі 74497,00 грн. повинно бути захищено.

Інші доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування постанови.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 27.11.2008 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної судової адміністрації України - залишенню без задоволення.