Головуючий суддя першої інстанції – Гончарова І.А.

Суддя-доповідач – Лях О.П.

зал судового засідання № 3 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Лях О.П.

суддів: Горбенко К.П.

Юрченко В.П.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року по справі № 2-а-12876/08 в задоволені позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Старобільчанка" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в сумі 5925,0 грн. та пені в сумі 252,18 грн. було відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у письмових запереченнях та під час апеляційного розгляду справи проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що постанова суду є законною та обґрунтованою, ухвалена судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з’ясування обставин в адміністративній справі.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, приходить до наступного.

Відповідно до підпункту третього пункту четвертого Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року (1434-2002-п) ) Фонд соціального захисту інвалідів як урядовий орган державного управління (та його територіальні відділення) відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

За змістом статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-12 (надалі - Закон України № 875), саме Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Стаття 19 зазначеного Закону встановлює для підприємств (об’єднань), установ і організацій (далі – підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до статті 20 Закону України № 875, підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Виходячи з процесуального принципу певності, передбаченого статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлені певні докази (вимоги) створення робочого місця інваліда, які визначені зокрема пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 3 травня 1995 року (314-95-п) , і передбачають атестацію робочого місця спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введенню в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Кількість інвалідів – штатних працівників, які мають працювати на робочих місцях відповідача, створених відповідно до вимог чинного законодавства становить 1 .

Колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача стосовно того, що відповідач в порушення вимог Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №314 від 3 травня 1995 року (314-95-п) не забезпечив працевлаштування 1 робочого місця для інвалідів і тим самим порушив вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та не представив доказів, що підтверджують дії та наміри підприємства зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 Положення про робоче місце та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 3 травня 1995 року (314-95-п) , робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізоване робоче місце інваліда, тобто робоче місце, обладнане спеціальними оснащеннями та приладами для праці інваліда в залежності від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювань і з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.

В силу статті 5 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" порядок та умови визначення потреб у зв’язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року у випадках, передбачених законодавством власник зобов’язаний організувати навчання перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико - соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 3 травня 1995 року (314-95-п) , передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їх здібностей та професійних навичок відповідно до висновку МСЕК.

Таким чином, чинне законодавство України пов’язує виконання підприємствами, організаціями зобов’язань щодо працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи, який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання може звернутися безпосередньо, чи буде направлений з метою працевлаштування.

Позивачем не доведено факт направлення уповноваженими органами на підприємство відповідача для працевлаштування інвалідів, так само як і не доведено безпосереднє звернення до підприємства інвалідів з метою працевлаштування, тобто випадки відмови в працевлаштуванні інвалідів на підприємство відповідача не доведено.

Встановлено, що відповідач протягом 2007 року щомісячно, за виключенням серпня та вересня місяця - періоду знаходження працівників підприємства в профспілковій відпустці та у відпустках без збереження заробітної плати - повідомляв органи працевлаштування про наявність вільних робочих місць для інвалідів ( а.с. 28, 29, 30, 31, 32, 33. 34, 35, 36, 37, 38), однак жодного направлення інвалідів на працевлаштування з міського центру зайнятості протягом 2007 року не було здійснено.

Згідно з частиною першої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади - з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Цей припис Закону (875-12) конкретизовано в пункті 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року №314 (314-95-п) , згідно з яким працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Обов’язки місцевих органів соціального захисту населення, державної служби зайнятості та відділень Фонду соціального захисту інвалідів щодо працевлаштування інвалідів детально викладені відповідно в пунктах 11-13 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) .

Таким чином, обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надана правильна правова оцінка спірним правовідносинам та постанова прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року в справі № 2-а-12876/08/1270 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця - з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвалу складено 2 липня 2009 року.