розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Харкові ради та Харківського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації на постанову Київського районного суду м. Харкова від 18.02.2009 року по справі № 2-а-36/09/10/2018 (2-а-109/08)

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Харкові ради, Харківського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації

третя особа Головне управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації

про стягнення недоотриманої суми соціальної виплати,-

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом в якому просив стягнути з відповідача на його користь недоотриману суму щорічної грошової допомоги до Дня Перемоги за 2008 рік в розмірі 4310 грн.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 18.02.2009 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Харкові ради, Харківського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, третя особа Головне управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про стягнення недоотриманої суми соціальної виплати був задоволений.

Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Харкові ради та Харківський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації здійснити донарахування й виплату щорічної грошової допомоги до Дня Перемоги за 2008 рік у сумі 4310 грн.

Відповідачі, Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Харкові ради та Харківський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, не погодились з зазначеною постановою суду першої інстанції та подали, кожен окремо, апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову Київського районного суду м. Харкова від 18.02.2009 року по справі № 2-а-36/09/10/2018 (2-а-109/08) та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог позивача, посилаючись на обставини, викладені в скаргах.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, постанову суду першої інстанції, вислухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач має статус інваліда І групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни (а.с. 8).

В оскаржуваній постанові суд першої інстанції зробив висновок, що на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 4310,0 грн. недоплаченої щорічної разової допомоги за 2008 рік, як інваліду війни І групи, з урахуванням виплачених 500 грн. зазначеної допомоги.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня інвалідам війни 1 групи виплачується разова грошова допомога у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком.

Як вбачається з матеріалів справи та дане не спростовується сторонами, у 2008 році до 5 травня позивачу була виплачена щорічна разова грошова допомога в розмірах, встановлених ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням змін, які вносились Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) .

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено (ч. 2 ст. 95), що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законом про державний бюджет України.

Дію ст.ст. 12- 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було зупинено на 2008 рік в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій згідно Закону України "Про державний бюджет на 2008 рік" (107-17) .

Зупинення ст. 13 даного закону на 2008 рік, передбачене положенням п. 20, розділу другого Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) , визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 (v010p710-08) .

Таким чином, з моменту ухвалення зазначеного рішення відповідач при здійсненні позивачу щорічної разової допомоги мав виходити з приписів ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) з моменту ухвалення рішень Конституційним Судом України втратило чинність.

Отже, відповідач, здійснивши у зазначений період виплату щорічної разової допомоги у розмірах, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) , правомірно діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені діючим законодавством України. А тому з 01.01.08 р. по 22.05.08 р. відповідач не мав повноважень здійснювати зазначені виплати у розмірах, встановлених ст. 13 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки протягом цього часу положення даного закону не діяли.

Частинами 2 та 3 ст. 152 Конституції України визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Виплата щорічної разової грошової допомоги позивачу проведена до 5 травня 2008 року, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) , які регулювали виплату допомоги втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом, тобто після проведення виплат. Таким чином право позивача на їх отримання та обов'язок органів соціального захисту населення здійснити такі виплати припиняються з моменту виплати певних сум, розмір яких визначається на час їх здійснення.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі, залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Застосування законодавства України у такий спосіб ґрунтується на висновках Конституційного Суду України, наведених в мотивувальній частині рішення від 03.10.97 р. № 4-зп (v004p710-97) , який у п. 3 зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, колегія суддів вважає, що за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо покладення на органи соціального захисту населення обов'язку здійснити виплату щорічної разової грошової допомоги, оскільки позивач отримав таку допомогу в період з 01.01.08 р. по 22.05.08 р. у розмірах, встановлених Законом про Державний бюджет на відповідний рік. Протягом цього часу відповідач діяв у відповідності з приписами діючого законодавства, а враховуючи разовий характер цих виплат, в момент їх здійснення позивач реалізував своє право на їх отримання, і як наслідок, у органу соціального захисту населення припинився обов'язок щодо їх виплати.

Такі висновки колегії суддів ґрунтується на приписах ч. 2 ст. 152 Конституції України та рішеннях Конституційного Суду України від 09.07.07 р. (v0a6p710-07) та від 22.05.08 р.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови суд першої інстанції допустив грубе порушення норм процесуального права.

Згідно ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень КАС України (2747-15) до 01.01.08 р. повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснюється судом тільки за вимогою особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що в матеріалах даної справи міститься протокол судового засідання від 18.02.09 р.

Враховуючи те, що судове засідання суду першої інстанції, на якому винесена оскаржувана постанова, відбулось 18.02.09 р., суд першої інстанції порушив зазначену процесуальну норму.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку стосовно того, що постанова Київського районного суду м. Харкова від 18.02.2009 року по справі № 2-а-36/09/10/2018 (2-а-109/08) прийнята з порушенням норм чинного процесуального та матеріального права і підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

Апеляційні скарги Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Харкові ради та Харківського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації на постанову Київського районного суду м. Харкова від 18.02.2009 року по справі № 2-а-36/09/10/2018 (2-а-109/08) - задовольнити.

Постанову Київського районного суду м. Харкова від 18.02.2009 року по справі № 2-а-36/09/10/2018 (2-а-109/08) за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Харкові ради, Харківського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, третя особа Головне управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про стягнення недоотриманої суми соціальної виплати -скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог -відмовити.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом місяця з моменту виготовлення повного тексту.