розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.04.2008 у справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві, третя особа – ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити дії, -

17.12.2007 ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просила зобов'язати відповідача зареєструвати її та її сина ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.04.2008 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, третя особа – ОСОБА_1. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким провадження у справі закрити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга третьої особи – ОСОБА_1. не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13.06.2005 (а. с. 3-6), яке набрало законної сили (а. с. 7-8, 10-11), ОСОБА_2. у визнанні права власності на квартиру АДРЕСА_1 в її інтересах та інтересах її сина ОСОБА_4 – відмовлено, а також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Як зазначено у позові та не заперечується сторонами з 31.01.1992 по 21.12.2000 (згідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 21.12.2000 – а. с. 38) позивач та третя особа перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох малолітніх дітей: сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. та сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2

З 1999 року до моменту звернення до суду першої інстанції з позовом та на час прийняття оскаржуваної постанови всі вищезазначені особи проживали в кв. АДРЕСА_1, а зареєстровані в ній лише третя особа ОСОБА_1. та їх син ОСОБА_4.

Квартира АДРЕСА_1 є приватною власністю третьої особи ОСОБА_1, що вбачається із договору дарування квартири від 16.04.1999 (а. с. 37) та із вищезазначеного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13.06.2005 (а. с. 3-6).

Позивач ОСОБА_2 на час прийняття оскаржуваної постанови не була зареєстрована за місцем проживання, що вбачається із копії її паспорту (а. с. 52). При цьому, на заяву позивача до начальника паспортного відділу Дніпровського району про реєстрацію її та її сина ОСОБА_3 в м. Києві за адресою: АДРЕСА_1 їй було запропоновано вирішити це питання у судовому порядку, оскільки на це немає згоди власника квартири (а. с. 53).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався вимогами ч. 1 ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (надалі також "Закон") від 11 грудня 2003 року № 1382-І V, відповідно до яких громадянин України зобов'язаний протягом 10 днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце свого проживання. Згідно положень статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Крім того, суд першої інстанції посилався на статтю 3 Закону № 1382-І V, згідно до якої місцем проживання особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Колегія суддів вважає такі мотиви суду правомірними, оскільки позивач зобов’язаний згідно до вимог ч. 1 ст. 6 Закону № 1382-ІV зареєструвати місце свого проживання, яким в даному випадку є саме квартира АДРЕСА_1, оскільки вона проживає в ній більш ніж 6 місяців, що не спростовується сторонами.

Доводи ж апелянта про те, що цим буде порушені його права власника щодо цієї квартири є безпідставними, оскільки реєстрація за місцем проживання в будь-якому випадку не збільшує обсяг прав позивача на спірну квартиру. Саме ж право на проживання в ній було визнано ще рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13.06.2005 (а. с. 3-6), яке набрало законної сили.

Колегія суддів вважає, що відповідач Дніпровське РУ ГУ МВС України в м. Києві, відмовляючи у реєстрації ОСОБА_2. у в зв’язку із відсутністю на це дозволу третьої особи ОСОБА_1. діяв неправомірно, оскільки згідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 1382-ІV єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи є заява особи про реєстрацію місця проживання. Факт подання такої заяви позивачем до працівника ЖЕО № 420 відповідачем не заперечується, що вбачається з матеріалів справи (а. с. 53).

До того ж, громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом ( Закон України № 1382-IV від 11.12.2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) ).

При цьому, вичерпний перелік обмежень вільного місця проживання, встановлений вимогами ст. 13 Закону України № 1382-IV, не містить обмежень щодо проживання у приміщенні, яке належить на праві власності іншій особі.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання ОСОБА_1 зареєструвати позивача за адресою: АДРЕСА_1

Крім того, рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача зареєструвати за адресою цією ж адресою сина ОСОБА_3 також є правомірним, виходячи з наступного.

Колегія суддів вважає, що, відсутність дозволу третьої особи ОСОБА_1. на реєстрацію за зазначеною адресою його сина ОСОБА_3 не є перешкодою для її здійснення відповідачем з вищезазначених підстав, а також того, що право ОСОБА_3 на проживання в вищезазначеній квартирі було визнано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13.06.2005 (а. с. 3-6), яке набрало законної сили.

Більш того, відповідно до п. 9 "Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання", затвердженого Постановою КМ України від 16.01.2003 № 35 (35-2003-п) діти, які не досягли 15-річного віку і проживають разом з батьками (опікунами, піклувальниками), реєструються разом з батьками (опікунами, піклувальниками) або з одним з батьків чи особою, яка їх замінює. Зазначене не суперечить вимогам частини 3 статті 29 Цивільного кодексу України, відповідно до яких місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків, або одного з них, з ким вона проживає.

Враховуючи, що на момент звернення до відповідача із заявою про реєстрацію ОСОБА_3 йому було 11 років, на час прийняття оскаржуваної постанови – 12 років, а на даний час – 13 років, відповідач має всі підстави для реєстрації ОСОБА_3 за місцем проживання третьої особи ОСОБА_1.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишит без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.04.2008 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.