розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Закарпатської обл. від 10.06.2008р. у адміністративній справі за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної фірми "Біловар і К, ЛТД" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені,-

23.04.2008р. позивач Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної фірми "Біловар і К, ЛТД" адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2007 році та пеню за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій в загальному розмірі 4712 грн. 33 коп. (а.с.2-3).

Постановою господарського суду Закарпатської обл. від 10.06.2008р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.37-40).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржив позивач Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, який покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задоволити (а.с.42-45).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що питання подання відповідачем звітів про наявність вільних робочих місць не відноситься до розглядуваного спору; у поданих звітах підприємством вказані завідомо неприйнятні умови праці для інвалідів, які є особами з особливими потребами, потребують додаткового соціального захисту та економічної допомоги.

Підкреслює, що поняття робочого місця неможливе без працівника, за відсутності працівника робоче місце не існує, а є лише вільне (вакантне) робоче місце. Відповідачем не заперечувався факт невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, працівники-інваліди не працевлаштовані відповідачем, у зв’язку з чим він повинен нести відповідальність, передбачену ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Зазначає, що твердження відповідача про вжиття ним всіх заходів для недопущення правопорушення не відповідає дійсності, оскільки правопорушенням у розглядуваному випадку є невиконання нормативу робочих місць, а відповідач під час розгляду справи довів наявність вільних робочих місць та інформування про них.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік по формі № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2007 році становила 9 осіб; чисельність інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", у цей період складає 1 (одна) особа, тоді як протягом 2007 року працевлаштовані інваліди у відповідача були відсутні (а.с.4).

Відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, сума адміністративно-господарських санкцій визначена в розмірі 4700 грн., а також нарахована пеня за прострочення сплати вказаних санкцій у розмірі 12 грн. 33 коп. (а.с.2-3), правильність обчислення яких сторонами не оспорюється.

Згідно довідки Мукачівського міського центру зайнятості № 566 від 26.05.2008р. відповідач упродовж 2007 року подавав звіти 3-ПН "Про наявність вільних робочих місць", в яких відображалася інформація про потребу в працівниках-інвалідах за посадою "юрисконсульт", представники підприємства приймали участь у ярмарках вакансій для інвалідів, які проводилися центром зайнятості; в зв’язку з відсутністю бажаючих працевлаштування інвалідів на підприємство не відбулося (а.с.30).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено, що відповідачем у 2007 році вживалися заходи для виконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , які полягали у систематичній подачі відповідних звітів до Мукачівського міського центру зайнятості (форми № 3-ПН), в яких містилася інформація про наявність вільних робочих місць та про потребу працівників за 2007 рік, в тому числі осіб з обмеженими фізичними можливостями. В свою чергу, позивачем не надано суду доказів відсутності створення робочих місць для інвалідів, ним не скеровувалися до відповідача інваліди для подальшого працевлаштування, також відсутні докази самостійного звернення інвалідів та відмови підприємства в їх працевлаштуванні.

Таким чином, відповідач довів, що ним як роботодавцем виконаний законодавчо встановлений обов’язок зі створення робочих місць для інвалідів згідно нормативу, інформування органів працевлаштування інвалідів про кількість створених робочих місць, а також й ту обставину, що створені робочі місця не були зайняті інвалідами з незалежних від нього обставин, внаслідок відсутності бажаючих з числа цих осіб.

Між тим, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч.8 ст. 69 Господарського кодексу / ГК/ України (436-15) підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Згідно вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) :

ст.19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

ст.20 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як слідує із змісту рекомендацій президії ВАС України № 07.2-10/2 від 14.04.2008р. (v10_2760-08) "Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування", при розгляді наведеної справи підлягають встановленню такі обставини як створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування, а також причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Задовольняючи подану апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з того, що у звітному 2007 році відповідачем не були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів в необхідній кількості, а також не сплачені адміністративно-господарські санкції як грошове зобов’язання, яке є альтернативним зобов’язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів.

Факти нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів в межах нормативу та несплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підтверджуються наявними матеріалами справи.

Крім цього, подання протягом 2007 року відповідачем звітів форми № 3-ПН до Мукачівського міського центру зайнятості є обов’язком підприємства, який встановлений Законом України "Про зайнятість населення" (803-12) ; наявність таких звітів не є підставою для звільнення відповідача від сплати адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (а.с.16-24).

Окрім цього, колегія суддів враховує те, що згідно діючого законодавства працевлаштуванню інваліда передує виконання підприємством відповідних дій, до яких відноситься:

розроблення заходів щодо створення робочих місць для інвалідів;

включення їх до колективного договору;

інформування центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів;

у межах нормативу створення за власні кошти робочих місць для працевлаштування інвалідів;

щорічно до 1 березня року, що настає за звітним, подання відділенням Фонду відомостей про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;

визначення видів виробництв, цехів та дільниць, де доцільно використовувати працю інвалідів;

інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечення соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

запровадження у разі потреби посад інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;

розроблення і затвердження інструкції про робоче місце інваліда.

Таким чином, із матеріалів справи та представлених позивачем доказів вбачається бездіяльність та протиправність дій відповідача, його вина у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення; ним не здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому наявні правові підстави для застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Доводи відповідача щодо відсутності його вини в порушенні нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2007 році спростовуються через аналіз змісту ст.ст. 18, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", які покладають на підприємства, установи, організації обов’язок самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів в рахунок нормативу робочих місць, а виконанням нормативу вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Однак обов’язок державних органів щодо забезпечення працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов’язку щодо створення робочих місць і надання, передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів. При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 цього Закону, не можуть скористатися своїми правами.

Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159" (624-15) , вказує на те, що органи державної влади повинні сприяти працевлаштуванню шляхом:

- сприяння можливості зайнятості інвалідів на відкритому ринку праці (стаття 3);

- проведення консультацій з представницькими організаціями підприємців і трудящих щодо здійснення зазначеної політики, в тому числі заходів, яких слід вжити з метою сприяння співробітництву та координації державних і приватних органів, що займаються професійною реабілітацією, консультацій з представницькими організаціями інвалідів і у справах інвалідів (стаття 5);

- вжиття заходів з метою організації й оцінки служб професійної орієнтації, професійного навчання, працевлаштування, зайнятості, а також інших пов’язаних з ними служб, щоб інваліди мали можливість отримувати, зберігати роботу та просуватися по службі; наявні служби для трудящих в цілому використовувати там, де це можливо та доцільно, з потрібною адаптацією (стаття 7);

- вжиття заходів для сприяння створенню та розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості для інвалідів у сільських районах і окремих місцевостях (стаття 8).

Оскільки роботодавець не вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, тому застосування адміністративно-господарських санкцій до нього за невиконання нормативу робочих місць в розмірі 4700 грн. є законним, через що заявлений позов у цій частині підлягає до задоволення.

У зв’язку з тим, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції у встановлені строки - до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, - тому слід визнати правомірним й нарахування пені на суму 12 грн. 33 коп., яка також підлягає стягненню.

Враховуючи, що звіт відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів отриманий позивачем 18.02.2008р., строк сплати адміністративно-господарських санкцій сплив 15.04.2008р., позивач звернувся до суду з позовом 23.04.2008р., тому строки звернення до суду із адміністративним позовом, передбачені ст. 99 КАС України, Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не пропущені.

Отже, представленими доказами позивачем в порядку ч.2 ст. 71 КАС України доведено правомірність заявлених вимог, через що заявлений позов є обґрунтованим і підставним, а тому підлягає до задоволення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення заявленого позову з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст. 94, ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, п.п.1, 4 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст.ст. 207, 254 КАС України, колегія суддів

Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволити.

Постанову господарського суду Закарпатської обл. від 10.06.2008р. скасувати та прийняти нову постанову, якою позов Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної фірми "Біловар і К, ЛТД" в дохід Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2007 році в розмірі 4700 грн. та пеню за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 12 грн. 33 коп.; всього стягнути 4712 (чотири тисячі сімсот дванадцять) грн. 33 коп.

постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України – з дня складення постанови в повному обсязі.