розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Система комплексної безпеки Сатурн-2000"на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2010 у справі за його позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

05.07.2010 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом про відміну податкових повідомлень-рішень № 0011591705/0 від 24.12.2009, № 0011591705/1 від 28.01.2010, № 0011591705/2 від 20.04.2010, прийнятих ДПІ у Шевченківському районі міста Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2010 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що винесена із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши в засіданні суду апеляційної інстанції суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21.12.2009 за результатами невиїзної документальної перевірки своєчасності внесення ПП "Система комплексної безпеки Сатурн-2000"до бюджету суми податкового зобов’язання ДПІ у Шевченківському районі міста Києва було складено акт № 88, яким встановлено порушення позивачем пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" внаслідок порушення строків сплати узгоджених податкових зобов’язань з податку з доходів фізичних осіб.

24.12.2009 на підставі акту перевірки та відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" було винесено податкове повідомлення-рішення № 0011591705/0, яким позивачу визначено суму штрафних санкцій з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 250570,69 грн.

За результатами оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішенням ДПІ у Шевченківському районі міста Києва було прийнято рішення, яким повідомлення-рішення № 0011591705/0 від 24.12.2009 було скасовано в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 570,69 грн.

Платіжним дорученням № 1056 від 24.09.2009 ПП "Система комплексної безпеки Сатурн-2000"перерахувало 1500000,00 грн. на рахунок № 33217800700011, призначений для податку з доходів найманих працівників з зазначенням коду бюджетної класифікації 11010100.

В подальшому, позивач подав до ДПІ у Шевченківському районі міста Києва податковий розрахунок резидента, що нараховує дивіденди платникам податку з доходів фізичних осіб № 462286 від 06.10.2009, у якому вказав суму податкового зобов’язання за 9 місяць 2009 року у розмірі 2500000,00 грн.

18.11.2009 позивач подав до ДПІ у Шевченківському районі міста Києва уточнюючий податковий розрахунок № 584596 до податкового розрахунку № 462286 від 06.10.2009, у якому зменшив суму свого податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб до 1500000,00 грн.

На підставі листа позивача № 689/11 від 16.11.2009 сума, сплачена платіжним дорученням № 1056 від 24.09.2009, була перенесена на рахунок № 33215802700011, код платежу 11010300, призначений для податку з доходів фізичних осіб на дивіденди та роялті.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені у законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом тридцяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування. У разі визначення податкового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах "а" - "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, платник податків зобов'язаний погасити нараховану суму податкового зобов'язання протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення, крім випадків коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру апеляційного узгодження.

Згідно до п.п. 2.3 та 2.4 Порядку виконання державного бюджету за доходами, затвердженого наказом Державного казначейства України від 19.12.2000 за № 131 (z0067-01) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.01.2001 за № 67/5258 (z0067-01) , на балансі обласних управлінь Державного казначейства України для зарахування платежів відкриваються рахунки в розрізі районів та кодів бюджетної класифікації. Платники податків сплачують платежі до бюджету через установи банків, у яких вони обслуговуються, на зазначені вище рахунки, відкриті в органах Державного казначейства.

Відповідно з п. 3 розд. II Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 135 від 29.03.2001 (z0368-01) , зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 за № 368/5559 (z0368-01) , відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номерів рахунків, кодів банків і кодів бюджетної класифікації несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку.

Згідно з п. 2.8 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів, затвердженої наказом ДПА України № 37 від 12.05.1994 (z0114-94) , у редакції наказу № 342 від 03.09.2001 (z0887-01) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.10.2000 за № 887/6078, податкові органи повідомляють платникам податків реквізити рахунків для зарахування платежів до бюджету. З метою обліку нарахованих і сплачених сум до бюджету відповідно до розділу 3 Інструкції платникам податків, які перебувають на податковому обліку у відповідному податковому органі, відкриваються особові рахунки за кожним видом платежу, який має сплачуватись платником.

Відповідно до п. 10 розділу II Інструкції про порядок ведення оперативного обліку податків і зборів документами, що підтверджують погашення платником податкових зобов'язань, є: відомості про зарахування та повернення коштів - аналітичних рахунків за доходами у вигляді електронних документів - технологічних файлів; виписки з рахунків у вигляді електронного реєстру розрахункових документів та їх паперові копії; та інші.

Якщо платник податків неправильно заповнив реквізити платіжних документів або спрямував кошти на неправильний код бюджетної класифікації (тобто не на код, за яким повинні бути погашені податкові зобов'язання), то кошти не надійдуть до відповідного рахунку відповідного району, а отже не погаситься сума податкового зобов'язання платника податків. У випадку непогашення платником податків у встановлені терміни узгодженої суми податкового зобов'язання такий платник податків несе відповідальність, встановлену чинним законодавством.

Зайво або помилково сплачені платежі за заявою платника підлягають поверненню йому на розрахунковий рахунок або зарахуванню в рахунок інших платежів, що має відображення в обліку датою проведення зазначених операцій. Зокрема, з моменту перерахування платежу платником податків на правильний рахунок (код бюджетної класифікації) сума податкового зобов'язання вважається погашеною, та нарахування пені на відповідну суму податкового боргу припиняється.

У випадках коли терміни зарахування платежів до бюджетів або державних цільових фондів порушуються з вини банку або Державного казначейства (наприклад, якщо Державним казначейством не відкрито своєчасно аналітичні рахунки за доходами бюджету), платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню.

Враховуючи той факт, що у платіжному дорученні № 1056 від 24.09.2009 ПП "Система комплексної безпеки Сатурн-2000"було невірно вказано аналітичний рахунок та код бюджетної класифікації, суд першої інстанції прийшов до висновку про погашення суми узгодженого податкового зобов'язання платника податків лише після зарахування відповідних коштів на належний аналітичний рахунок на підставі листа позивача від 16.11.2009.

Відповідно до змісту пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу. Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1 - 17.1.6 цього пункту, чи ні.

Таким чином, з огляду на те, що податкове зобов’язання позивача з податку з доходів фізичних осіб на дивіденди та роялті, самостійно узгоджене ним у розмірі 2500000,00 грн. внаслідок подання податкового розрахунку № 462286 від 06.10.2009, не було сплачене у встановлені законом строки, а також враховуючи, що затримка сплати становить менше 30 календарних днів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у ДПІ у Шевченківському районі міста Києва були наявні належні правові підстави для застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

В свою чергу, зважаючи на викладене, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення № 0011591705/0 від 24.12.2009, № 0011591705/1 від 28.01.2010, № 0011591705/2 від 20.04.2010 в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність належних правових підстав для визнання протиправними та скасування вказаних рішень ДПІ у Шевченківському районі міста Києва.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, власниками ПП "СКБ"Сатурн -2000"прийняте рішення від 21.09.2009 р. №01/09 про нарахування та виплату дивідендів власникам Позивача - фізичним особам у розмірі 10000000 грн. 24 вересня 2009 р., відповідно до цього рішення позивач виплатив власникам дивіденди. У день виплати дивідендів позивач сплатив до бюджету податок з доходів фізичних осіб у розмірі 1500000 грн., тобто 15 % від суми нарахованого доходу. 06 жовтня 2009 р. позивач подав до податкового органу податковий розрахунок резидента, що нараховує дивіденди платникам податку з доходів фізичних осіб. У формі поданого податкового розрахунку позивачем було виявлено ряд помилок, а саме ставка податку замість існуючої 15 % вказана у розмірі 25 % (сума податку замість 10000000 х 15 % = 1500000 грн.), тобто невірно вказана сума 2500000 грн.

Відповідно до п. 9.3 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податковим агентом платника податку при нарахуванні (виплаті) на його користь дивідендів, крім випадків, визначених у підпункті 4.3.17 цього Закону, є емітент корпоративних прав або за його дорученням - інша особа, яка здійснює таке нарахування (виплату).

Податковим агентом при виплаті дивідендів є будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, що сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб'єктом спрощених систем оподаткування), або є звільненим від сплати такого податку з будь-яких підстав.

Резидент, що виплачує дивіденди платникам цього податку, надає податковому органу у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду, податковий розрахунок про нараховані дивіденди, форма якого визначається за правилами, встановленими законом.

Дивіденди, які нараховані платнику податку емітентом корпоративних прав - резидентом, що є фізичною або юридичною особою, підлягають оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону.

Доходи, зазначені у цьому пункті, кінцево оподатковуються при їх виплаті за їх рахунок.

Разом з тим, відповідно до п.п. 8.1.2 п. 8.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

На підставі вищенаведених законодавчих норм, у підприємства, як у податкового агента, виникає зобов'язання нарахувати податок з доходів фізичних осіб за рахунок суми дивідендів та сплати його до бюджету під час виплати дивідендів.

Судом першої інстанції не було враховано, що предметом оскарження та судового спору фактично є не правомірність нарахування штрафних санкцій, а зазначена у декларації на дохід цифра податку з доходу 25 %, виходячи з якої нараховані штрафні санкції.

Так, у зобов'язанні, яке установлено декларацією, щодо якої застосовані штрафні санкції, зазначена цифра щодо сплати 25 % з доходу (додаток 17 до позову). При цьому, відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Відповідно до пп. "в" пп. 4.2.2 п. 44.2. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

З огляду на зазначені вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що в силу своїх повноважень будь-яка особа у податковому органі, приймаючи чи розглядаючи податкову декларацію, яка не відповідає вимогам закону щодо величини обов'язку по сплаті податку з доходу, повинна була помітити, що на відміну від вимоги закону сплатити податок з доходу 15 %, у декларації зазначена цифра 25 %, та застосувати пп. 4.2.2 п. 4.2. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" щодо явно завищеного податкового зобов'язання, та самостійно визначити суму податкового зобов'язання внаслідок камеральної перевірки, що протиправно не було зроблено відповідачем та не враховано судом першої інстанції.

В свою чергу, позивачем були виконані вимоги пп. 4.2.3 п. 4.2. ст. 4 цього ж Закону, яким встановлено, що обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті, оскільки, як зазначалось вище 18.11.2009 позивач подав до ДПІ у Шевченківському районі міста Києва уточнюючий податковий розрахунок № 584596 до податкового розрахунку № 462286 від 06.10.2009, у якому зменшив суму свого податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб до 1500000,00 грн. При цьому, відповідачем не заперечується правомірність зазначеного уточнюючого розрахунку, оскільки він відповідає вищезазначеним вимогам п. 7.1 ст. 7 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб", а також положенням п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідно до яких якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

До того ж, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що відповідач діяв в порушення своїх функцій, визначених у п.п. 1, 2 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", а саме: не здійснив контроль за достовірністю нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів); не забезпечив правильність обчислення цих податків, платежів, оскільки прийняв від позивача податковий розрахунок з неіснуючою ставкою податку (25 % замість 15 %) та нарахував неіснуючі податкові зобов'язання. Крім того, відповідач нарахував штрафні санкції та пеню (які є об'єктом судового розгляду) на неіснуючі податкові зобов'язання, що не було спростовано відповідачем та не враховано судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідачем не вказано обставин та не надано доказів, які б свідчили про протиправність позовних вимог, у задоволенні яких безпідставно відмовлено рішенням суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.