розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2010 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Балтик Майстер"до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

Позивач - Закрите акціонерне товариство "Балтик Майстер"звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 08.07.2010 №0002382311/0, від 08.07.2010 №0002392311/0, від 15.09.2010 №0002382311/1, від 15.09.2010 №0002392311/1.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2010 року позов - задоволено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач –Державна податкова інспекція у Солом’янському районі м. Києва звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі міста Києва проведено невиїзну документальну перевірку Закритого акціонерного товариства "Балтик Майстер"на предмет підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнерська агенція "Контроль якості"за період з 01.11.2007 року по 30.11.2007 рік.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт від 25.06.2010року №9213/23-11/32044426, яким встановлено факт безпідставного віднесення позивачем суми по взаємовідносинах з ТОВ "Партнерська агенція "Контроль якості"до складу валових витрат в загальному розмірі 866 656,54 грн., а також факт безпідставного включення ним суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Партнерська агенція "Контроль якості"до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та відображення її в податкових деклараціях з податку на додану вартість у загальному розмірі 173 371,30 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Солом’янському районі міста Києва було винесено податкові повідомлення-рішення від 08.07.2010 №0002382311/0, від 08.07.2010 №0002392311/0, якими позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 260 056,95 грн. та з податку на прибуток підприємств на загальну суму 325 071,21 грн..

Рішенням Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва про результати розгляду первинної скарги позивача від 09.09.2010року №23957/10-25-010, спірні податкові повідомлення-рішення було залишено без змін, а скаргу позивача- без задоволення.

У зв’язку з цим, ДПІ у Солом’янському районі міста Києва були прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.09.2010року № 0002382311/1 та від 15.09.2010 року №0002392311/1, якими суми податкових зобов’язань не змінено.

Задовольняючи даний позов, суд першої інстанції виходив з того, що не є підставою для відмови у праві на податкових кредит порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суд, виходячи з наступного.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України "Про податок на додану вартість"від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (168/97-ВР) (із змінами та доповненнями).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції Закону України від 30.11.2006 р. N 398-V (398-16) ), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (168/97-ВР) (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV (2505-15) ), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи –платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (436-15) (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність –будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб’єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності –продукція, роботи чи послуги –мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Зазначені обставини відповідачем не доведені ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов’язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб’єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. Тобто, при вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203,. частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

При дослідженні матеріалів вказаної справи колегією суддів встановлено, що господарські правовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнерська агенція "Контроль якості"склалися на підставі взаємної усної домовленості, яка підтверджується фактичними діями сторін з її виконання, а саме: передачею товару та отримання оплати на банківський рахунок.

На підтвердження правомірності господарських взаємовідносин ТОВ "Балтик майстер"з ТОВ "Партнерська агенція "Контроль якості"свідчить також наявність рахунків-фактур, накладних та податкових накладних, що фіксують факти здійснення господарських операцій між зазначеними підприємствами, які водночас є належно оформленими та відповідають вимогам чинного законодавства до первинних документів, у тому числі підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Отже, дії платника податку закритого акціонерного товариства "Балтик Майстер"свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що на момент укладення спірних господарських операцій між Закритим акціонерним товариством "Балтик Майстер"та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнерська агенція "Контроль якості"у період з 01.11.2007р. по 31.11.2007р. згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ "Партнерська агенція "Контроль якості"мало статус юридичної особи. Відомості про порушення провадження у справі про банкрутство підприємства до єдиного державного реєстру внесено лише 18.03.2008 року.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" (v1112760-10) , з правових позицій Верховного Суду України вбачається, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення з її державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. .

При цьому, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також, не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Як вбачається з матеріалів справи, на час здійснення господарських операцій та складання податкових накладних у період з 01.11.2007р. по 31.11.2007р.ТОВ "Партнерська агенція "Контроль якості"було зареєстровано платником податку на додану вартість. Згідно підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що підлягають до задоволення.

Отже, колегія суддів знаходить висновки суду першої інстанції вірними та такими, що не спростовуються доводами апелянта.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України суд,

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва –залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2010 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.