розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом прокурора Хмельницького району в інтересах держави в особі Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Хмельницькій області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по нарахованих фінансових санкцій, -

Прокурор Хмельницького району в інтересах держави в особі Регіонального управління департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України у Хмельницькій області звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по нарахованих фінансових санкцій.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.12.2010 року у задоволенні позовних вимог прокурора Хмельницького району було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Регіональним управлінням департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України у Хмельницькій області подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Особи, які беруть участь в справі в судове засідання не з’явилися, жодних клопотань про розгляд даної справи без їх участі не надали.

Відповідно до положень п. 1 ч.1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе, розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та на основі наявних в ній доказів.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець та відповідно до ст. ст. 9, 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування" є платником податків, зборів та обов’язкових платежів і зобов’язана їх сплачувати в терміни передбачені чинним законодавством.

Посадовими особами Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області 02.09.2010 року було проведено позапланову виїзну перевірку торгового приміщення по АДРЕСА_1, яке належить ФОП ОСОБА_2, з питань дотримання нею порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій.

Проведеною перевіркою було виявлено порушення ст. 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 року № 481/95-ВР внаслідок чого було складено акт № 1934/22/18/23/2362303063 від 02.09.2010 р.

На підставі даного акту податковим органом було прийнято рішення № 221084 від 13.09.2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 в сумі 6800 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що як було встановлено в ході об’єктивного дослідження наявних доказів, відповідач проводила роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами у визначеному для цього місці у ліцензіях на право проводити таку торгівлю, а саме: у приміщенні кафе-бару по АДРЕСА_1, а наявність поряд з таким приміщенням недобудованої будівлі кафе-бару за цією ж адресою, на думку суду першої інстанції, не дає підстави вважати, що відповідач проводила торгівлю у невизначеному для цього місці. До того ж, в ході розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у ФОП ОСОБА_2 всіх дозвільних документів на приміщення, де проводилась торгівля, у відповідності до положень ч. 10 ст. 1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

Також, суд першої інстанції в обґрунтування власних доводів зазначає, що як засвідчено оглянутими фотографіями приміщення, за характером будівельних матеріалів кафе-бару, його фундаментом та зовнішнім виглядом, таке приміщення не можна класифікувати як палатку.

Аналізуючи вищезазначене, Хмельницький окружний адміністративний суд прийшов до висновку, що позивач застосував до відповідача штрафні (фінансові) санкції в сумі 6800 грн., згідно рішення від 27.11.2009 року, в порушення вимог чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" - місце торгівлі це місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів – без обмеження площі, для алкогольних напоїв – торговельною площею не менше 20 кв.м., обладнане електронними касовими апаратами (незалежно від їх кількості) або де є товарно – касові книги (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" встановлено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами може здійснюватися суб’єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Місце для торгівлі пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями та тютюновими виробами визначається у додатку до ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами згідно заяви на видачу ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами.

За порушення норм цього Закону (481/95-ВР) щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом – сирцем виноградним, спиртом – сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Згідно абзацу 9 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" до суб’єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі порушення вимог статті 15 – 3 цього Закону.

Як було встановлено в ході розгляду справи судом першої інстанції та підтверджено зокрема наявними матеріалами справи, у ліцензіях на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами виданих ФОП ОСОБА_2 на період по 08.10.2010 року, місце знаходження філії або відокремленого підрозділу суб’єкта підприємницької діяльності (місце здійснення торговельної діяльності) зазначено за адресою: кафе – бар, по АДРЕСА_1, де у відповідача зареєстрований реєстратор розрахункових операцій, що підтверджується реєстраційним посвідченням № НОМЕР_2, а також наявний дозвіл на початок роботи № 002902 від 20.11.2006 року, затверджений асортимент на право реалізації харчової продукції та непродовольчих товарів, наявний торговий патент на право здійснення торговельної діяльності.

В свою чергу, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги факт визнання відповідачем у письмових поясненнях, наданих під час проведення перевірки податковим органом вчиненого нею порушення щодо неналежного місця здійснення торгівельної діяльності.

Із вищевказаних пояснень відповідача вбачається, що ФОП ОСОБА_2 дійсно здійснювала торгівлю тютюновими та алкогольними виробами в палатці, що розташована біля кафе-бару по по АДРЕСА_1 у зв'язку з відсутністю коштів на добудову стаціонарного приміщення кафе, розташованого за цією ж адресою.

Окрім того, матеріали справи не містять жодних доказів незгоди відповідача та наявності у неї будь-яких заперечень щодо висновків податкового органу, що містять у акті від 02.09.2010 р., або дій перевіряючих.

До того ж, матеріали справи не містять доказів оскарження відповідачем рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.09.2010 року № 221084, що на думку судової колегії фактично свідчить про його згоду із винесеним рішенням.

Разом з тим, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Положеннями Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001 року за №110 (z0268-01) , яка була чинна на момент виникнення спору, наведено визначення "штрафна (фінансова) санкція" та "рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій".

Під штрафною (фінансовою) санкцією розуміється плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, а також відповідно до законодавчих актів, якими надано право органам державної податкової служби застосовувати штрафні (фінансові) санкції, на підставі рішення контролюючого органу.

Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій – це рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) щодо виявленого порушення (крім порушення правил оподаткування), яке приймається відповідно до законодавчих актів, якими надано право органам державної податкової служби застосовувати штрафні (фінансові) санкції.

Пунктом 11 цієї Інструкції передбачено, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за розглядом матеріалів перевірки приймає керівник органу державної податкової служби або його заступник за формою та згідно з вимогами, встановленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженим наказом ДПА України від 21.06.2001 року за №253 (z0567-01) , протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта перевірки або вручення його поштою платнику податків (на підставі відмітки поштового відправлення).

При цьому, оскарження рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Слід також зауважити, що положеннями зазначеної Інструкції (z0567-01) визначено, що у разі несплати узгодженої суми штрафу в установлений термін, така сума визнається сумою податкового боргу і до неї застосовуються процедури стягнення на загальних підставах.

Разом з тим, законодавець виокремив порядок звернення податкового органу щодо стягнення грошових сум, які ґрунтуються на рішеннях суб’єкта владних повноважень, щодо яких завершився строк оскарження, від загального порядку звернення щодо стягнення цих сум. Таке розмежування проведено з метою надання захисту правам та інтересам особи, що звернулася до суду, в найкоротші терміни та на підставі наявних в матеріалах справи доказів, які є достатніми для вирішення справи.

Зокрема, статтею 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України (яка розміщена у главі 6 Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ) передбачено саме такий порядок розгляду. При цьому, в такому випадку положеннями КАС України (2747-15) передбачено застосування процедури скороченого провадження.

Особливості розгляду справи в скороченому провадженні передбачено частиною 4 зазначеної статті, відповідно до якої суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи в скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому, частиною 6 цієї статті не передбачено можливості прийняття іншого рішення, ніж постанови про задоволення позовних вимог.

Разом з тим, у виключних випадках, передбачених Кодексом (2747-15) , суду надано право переходу від скороченого провадження до загальних правил розгляду справи.

Проте, навіть у разі вирішення справи в загальному порядку суд не повинен виходити за межі предмету заявленого спору, що в даній справі становить стягнення із підприємця узгодженого податкового боргу.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що полягають у виході суду першої інстанції за межі предмету позовних вимог та наданні оцінки правомірності прийнятого рішення. Дане порушення призвело до хибних висновків суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки не було враховано того, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій є узгодженим, адже не оскаржене платником податку – ФОП ОСОБА_2 в установлений законодавством термін, що фактично свідчить про її згоду із винесеним рішенням.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвели до помилкового висновку, у зв’язку з чим постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.12.2010 року підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення адміністративного позову Прокурора Хмельницького району поданого в інтересах Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Хмельницькій області повністю.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

Апеляційну скаргу Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Хмельницькій області задовольнити повністю .

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом прокурора Хмельницького району в інтересах держави в особі Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Хмельницькій області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по нарахованих фінансових санкцій, - скасувати .

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги прокурора Хмельницького району подані в інтересах держави в особі Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Хмельницькій області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 щодо стягнення заборгованості по нарахованих фінансових санкцій задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Хмельницькій області заборгованість з фінансових санкцій в сумі 6 800 грн.