Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Костюк Л.О.,

суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

при секретарі: Бундукову С.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Державного казначейства України в м. Києві та представника Київської регіональної митниці на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ората"до Київської регіональної митниці, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення про визначення митної вартості, стягнення коштів, -

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2010 року позов було задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з’ясовані всі обставини справи, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

23.05.2008 року ТОВ "Торгівельний дім "Ората"(покупець) та Компанія "Ко.Да.П. Кола Дейрі Продактс С.П.А."(продавець) уклали Договір купівлі-продажу товару № 1, метою якого є створення покупцю умов для його роботи в якості ексклюзивного дистриб’ютора продукції продавця, рослинних вершків для взбивання "Хулала", "Аро з цукром", молочних кулінарних вершків "Гран Кучина", молочних вершків для взбивання та кулінарного застосування "Дуетто"та "Аро без цукру", у відповідності до характеристик продуктів та технічних специфікацій, наведених в додатку А до даного контракту.

На виконання вказаного договору 18.05.2010 р. Позивачу було поставлено продукцію –рослинні вершки для збивання "Маджик"у кількості 1 498 коробок по 12 шт. по 1 000 мл., продукт "Аро з цукром"у кількості 52 коробок по 12 шт. по 1 000 мл. та продукт "Аро без цукру"у кількості 51 коробки по 12 шт. по 1 000 мл., загальною вартістю 9 249, 45 Євро.

Декларантом товару (позивач) заявлено до розмитнення товар за договірною вартістю, однак контролюючий орган –відповідач 1, не прийнявши визначення декларантом митної вартості за основним методом (за ціною договору), визначила митну вартість товару за резервним методом згідно рішення № 100000006/2010/311545/1 від 01.06.2010 року.

На підставі даного рішення було складено вантажну митну декларацію № 100000020/2010/711425 від 08.06.2010 р. та Декларацію митної вартості № 100000020/2010/711425 від 08.06.2010 р. (форма ДМВ-2), згідно яких визначено митну вартість ввезених товарів у наступному розмірі: 178 114, 64 грн. рослинні вершки для збивання "Маджик", 11 005, 54 грн. продукт "Аро з цукром"та 15 615, 63 грн. продукт "Аро без цукру".

У відповідності до ст. 259 Митного кодексу України (далі –МК України), иитна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу (92-15) .

Частиною 1 ст. 260 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу (92-15) .

Статтею 262 МК України визначено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Так, підзаконним нормативно правовим актом, який визначає умови та механізм декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України (далі - товари), подання декларантом відомостей для її підтвердження є Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1766 (1766-2006-п) (далі –Порядок № 1766).

Згідно п.7 вказаного Порядку (1766-2006-п) , для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Як свідчать матеріали справи та вірно було встановлено судом першої інстанції, на виконання вимог п.7 порядку № 1766 (1766-2006-п) та на підтвердження заявленої митної вартості позивачем було надано відповідачу наступні документи: саме: уніфіковану митну декларацію МД-1 серії 305028 №1631218 від 17.05.2010 року (код класифікатора документів –1203); рішення про визначення коду товару № КТ-100-1181-10 від 28.05.2010 року (код класифікатора –1503); облікову картку суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності № 10000/11/08/15076 від 20.05.2008 року (код класифікатора документів –1602); накладну CMR б/н від 14.05.2010 року (код класифікатора –2730); Книжку МДП (Carnet TIR) № VX 62558676 від 14.05.2010 року (код класифікатора –2950); рахунок-фактуру (інвойс) № 001783 від 13.05.2010 року (код класифікатора –3105); інвойс на перевезення № 70/1 від 18.05.2010 року (код класифікатора –3623); доповнення до зовнішньоекономічного контракту –Додаток № 10 (Специфікацію) від 04.05.2010 року (код класифікатора –4103); доповнення до зовнішньоекономічного договору (контакту) –Додаткову угоду № 2 від 22.12.2008 року до Договору купівлі-продажу товару № 1 від 22.12.2008 року (код класифікатора –4103); зовнішньоекономічний договір –Договір купівлі-продажу товару № 1 від 22.12.2008 року (код класифікатора –4104); договір контракт про перевезення –Договір доручення на транспортно-експедиторське обслуговування № 11/05/2010 від 11.05.2010 року (код класифікатора –4301); Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи (МОЗ України) № 05.03.02-03/40836 від 07.07.2009 року (код класифікатора –5065); Довідку про декларування валютних цінностей № 26088831 Печерський р-н. 20/2 від 01.04.2010 року (код класифікатора –5090); сертифікат відповідності № UA1.037.Х013856-09 від 31.07.2009 року (код класифікатора –5111); Лист-роз’яснення № 15-3-2-14/6832 від 10.11.2009 року (код класифікатора –5308); сертифікат про походження товару невизначеної форми № 0395488 2380 від 14.05.2010 року (код класифікатора –7000); довідку про транспортно-експедиційні витрати № 36 від 17.05.2010 року (код класифікатора –9000).

Статтею 266 МК України визначено перелік методів визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). (ч.2 ст. 266 МК України).

Однак, як свідчать матеріали справи, митна вартість товарів була визначена відповідачем 1 за шостим резервним методом.

Відповідно до ч.3 ст. 266 МК України, якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Судом першої інстації було вірно встановлено, що відповідачем 1 не були виконані вказані положення ст. 266 МК України –жодних консультацій з позивачем не було проведено.

Згідно з ч.1 ст. 273 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267 - 272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Таким чином, резервний метод визначння вартості товарів, які переміщуються через територію України має застосовуватись виключно після використання, у послідовності визначеній ст. 266 МК України, інших методів. Колегія судідв відзначає те, що відповідачем 1 не було доведено використання інших методів для визначення митної вартості товарів позивача – ним було одразу викоистано шостий метод, що суперечить нормам МК України (92-15) .

Крім того, згідно п. 11 Порядку № 1766 (1766-2006-п) , для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

У силу положень ч.2 ст. 71 КАС України, відповідачем 1 не було доведено того, що він витребовував інші документи у позивача за наявності сумнівів щодо заявленої останнім митної вартості.

Враховуючи відсутність підстав для застосування резервного методу визначення митної вартості товару, судом першої інстанції обгрунтовано зроблено вірний висновок про необхідність відповідача 1 визначити митну вартість товару за основним методом - виходячи з договірної ціни, що відповідає документації, яка була подана позивачем при митному оформленні.

З приводу стягнення надмірно сплачених сум митного збору, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у цій частині виходячи з наступного.

Відповідно до п.6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ,який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 р. № 609 (609-2008-п) , повернення за рішенням суду надмірно та / або помилково сплачених до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету провадиться органами Державного казначейства.

Враховуючи те, що позивачем були сплачені відповідні суми митних платежів були сплачені до Державного бюджету України, тому саме з нього вони і підлягають стягненню.

Колегія суддів відзначає вірність розрахунків судом першої інстанції сум, які підлягають поверненню позивачу як надмірно сплачені позивачем при ввезенні товарів на митну територію України.

Судом першої інстанції був зроблений вірний висновок про необхідність повернення сум надмірно сплаченого митного збору та податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач 1 не довів правомірності свого рішення щодо самостійного визначення митної вартості, відповідно заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду –без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України суд,

Апеляційні скарги Головного управління Державного казначейства України в м. Києві та представника Київської регіональної митниці залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2010 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 23 березня 2011 року.

Повний текст виготовлено: 23.03.2011 року