розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами представника Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси, прокуратури Приморського району м.Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авторай"до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси, за участю прокуратури Приморського району м.Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авторай"звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси від 04.06.2009 року №0004622310/0 щодо визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток у загальній сумі 713741грн. та від 04.06.2009 року №0004632310/0 щодо визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість на загальну суму 349850 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що під час перевірки в підтвердження правомірності включення до складу валових витрат відповідних сум позивачем були надані первинні документи щодо по взаємовідносинам з постачальниками щодо надання робіт (послуг), акти здавання - приймання робіт, податкові накладні, платіжні документи, які підтверджують правомірність віднесення позивачем витрат до складу валових витрат. Підприємством нараховувався та сплачувався збір за припаркувавня автотранспорту, що підтверджується податковими розрахунками збору за при марку вання автотранспорту (з відмітками податкового органу) та доказами сплати, але ТОВ "Авторай"помилково були зазначені вказані витрати у строку декларації "сплата за землю", при цьому означене жодним чином не призвело в цілому до завищення валових витрат, як то помилково зазначає відповідач. Також, первинними документами ТOB "Авторай"підтверджується правомірність віднесення витрат по страхуванню автомобілів та квартир до складу валових витрат, в свою чергу позивач зазначає, що твердження податкового органу щодо завищення задекларованих показників у рядку 04.1 декларації у загальній сумі 229464грн. є помилковим та документально не підтвердженим. Крім того, позивачем при проведенні перевірки були надані належним чином оформлені податкові накладні, які підтверджують правомірність включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у зв'язку з отриманням робіт (послуг), які не взято до уваги відповідачем та не враховано, що ТОВ "Авторай"у перевіряємому періоді понесло витрати, пов'язані з власною господарською діяльністю, спрямовані на придбання відповідних робіт (послуг).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Авторай"до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень задоволений. Скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси від 04.06.2009 року №0004622310/0 та від 04.06.2009 року №0004632310/0.

В апеляційних скаргах представника Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси, прокуратури Приморського району м.Одеси ставиться питання про скасування судового рішення в зв’язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг представника Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси, прокуратури Приморського району м.Одеси, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Вирішуючи справу суд першої інстанції встановив, що на підставі направлень від 26.03.2009р. №000353/293, від 28.04.2009р. №000650/648, виданих ДПІ у Приморському районі м.Одеси та відповідно до плану графіку відповідачем була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Авторай"з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.12.2008р.

За результатами вказаної перевірки складений акт "Про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Авторай" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.12.2008р. від 22.05.2009р. №7162/23- 4/34505744, на підставі якого, ДПІ у Приморському районі м.Одеси прийняті податкові повідомлення рішення від 04.06.2009р. №0004632310/0 на загальну суму 349850грн. (податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 233233грн.. штрафні санкції у сумі 116617грн.), за порушення позивачем п.п.7.2.7 п.7.2. плі.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"; від 04.06.2009р. №0004622310/0 на загальну суму 713741грн. (штрафні санкції у сумі 713741грн.), за порушення позивачем п.1.32 ст.1, п.5.1 п.п.5.1 п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.2.5 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.4.6 п.5.4, п.п.5.5.1 п.5.5.. п.5.9 ст.5, п.6.1 ст.6. п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся із первинною скаргою до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси про скасування вищевказаних податкових повідомлень-рішень. За результатами розгляду первинної скарги, ДПІ у Приморському районі м.Одеси прийнято рішення від 06.08.2009р. №42635/10/25-012 про результати розгляду первинної скарги, згідно якого, податкові повідомлення - рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 04.06.2009р. №0004632310/0, від 04.06.2009р. №0004622310/0 залишені без змін, а скарга без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся із повторною скаргою до Державної податкової адміністрації в Одеській області про скасування вищевказаних податкових повідомлень-рішень. За результатами розгляду повторної скарги, ДПА в Одеській області прийняла рішення від 01,10.2009р. №35372/10/25-0007 про результати розгляду повторної скарги, згідно якого податкові повідомлення рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 04.06.2009р. №0004632310/0. від 04.06.2009р. №'0004622310/0 залишені без змін, а скарга без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся із повторною скаргою до Державної податкової адміністрації України з проханням скасувати вищевказані податкові повідомлення - рішення. За результатами розгляду повторної скарги, ДПА України прийнято рішення від 02.12.2009р. №26752/7/25-0115 про результати розгляду повторної скарги, згідно якого, податкові повідомлення - рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 04.06.2009р. №0004632310/0, від 04.06.2009р. №0004622310/0 залишені без змін, а скарга без задоволення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову та вважає, спірне питання вирішено судом першої інстанції у відповідності до норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Статтею 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР ( Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) встановлено, що до складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації.

Відповідно до п.5.1 ст. Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) , валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Отже, визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах.

Відповідно до пп. 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було віднесено у перевіряємий період до складу валових - витрати з придбання робіт, а саме - надання послуг тюнінгу автомобілів за договорами з ТОВ "Альвейск"та ПП "Віклан".

В свою чергу, апелянтами, з посиланням на Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) вказується на не підтвердження первинними документами та відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами валових витрат по вище зазначеним послугам (операціям) наданим позивачеві.

Колегія суддів вважає, що вище зазначені доводи апелянтів є помилковими та спростовуються матеріалами справи –договорами, актами виконаних робіт, виписками із банківських рахунків, які підтверджують сплату позивачем контрагенту грошових коштів за отримані роботи (послуги), тощо, які в повній мірі досліджені судом першої інстанції та підтверджують правомірність віднесення спірної суми позивачем до складу валових витрат.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність тверджень відповідача про непов’язаність діяльності, здійснюваної згідно з вимогами згаданих вище договорів, з господарською діяльністю позивача, оскільки як було обґрунтовано зазначено в оскаржуваном рішенні суду, придбання вказаних робіт (послуг) пов'язане з господарською діяльністю ТОВ "Авторай", оскільки останнє здійснює діяльність з продажу автомобілів та для збільшення клієнтів, збільшення продажу автомобілів, та відповідно отримання прибутку, підприємством самостійно, та у тому числі на замовлення клієнтів у перевіряємому періоді замовлялися послуги з тюнінгу, за отримані послуги з якого здійснювало контрагентам сплату.

Інші доводи апеляційної скарги стосовно неправомірності висновків суду першої інстанції щодо неправомірного застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій за заниження валових витрат на суму 20925 грн. (збір на паркування, комунальний збір); заниження валових витрат на суму 229464 грн. внаслідок невідповідності показників, зазначених за рядками 04.1 "витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11"податкових декларацій даним первинних документів та бухгалтерського обліку підприємства; зазначення у складі валових витрат - витрат на страхування автомобілів, страхування квартир, - колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вважає, що вони ґрунтуються на неправильному застосуванні апелянтом норм матеріального права, а саме Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами" (2181-14) , Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) , норми яких обґрунтовано та правомірно були застосовані судом першої інстанції до спірних правовідносин.

Крім того, Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 (168/97-ВР) № 168/97ВР (Закон №168/97ВР), визначено платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до п.1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , податковий кредит- це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Відповідно до пп. 7.2.6 Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) , податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Враховуючи те, що позивач, сплативши суму ПДВ, отримав податкову накладну від контрагента, зареєстрованого у встановленому законодавством порядку, який мав право складати податкові накладні, висновок суду першої інстанції їпро правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту відповідної суми ПДВ –є повністю обгрунтованим.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні справи та винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції у відповідності до вище наведених норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права зроблено висновок про обґрунтованість позовних вимог, який повністю підтверджується встановленими обставинами та матеріалами справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.