представник позивача, Інкерманської міської Ради депутатів 5-го скликання- не з’явився, до початку судового засідання надав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність,

представник відповідача, Контрольно-ревізійного управління в м. Севастополі,- ОСОБА_3, довіреність № 169 від 01.10.10

представник третьої особи, Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Петрол"- ОСОБА_4, довіреність № 197 від 01.01.11

представник відповідача, Контрольно-ревізійного управління в м. Севастополі,- ОСОБА_5, довіреність № 27-25/002-2010 від 11.01.11

розглянувши апеляційне подання Інкерманської міської Ради депутатів 5-го скликання на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Кравченко М.М. ) від 04.02.10 у справі № 2а-2329/09/2770

за позовом Інкерманської міської Ради депутатів 5-го скликання (вул. Шевкопляса, 37,Інкерман, м. Севастополь, Севастополь, 99703)

до Контрольно-ревізійного управління в м. Севастополі (вул. Будіщева, 9, м. Севастополь, 99001)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Крим-Петрол" (вул. Хрустальова, 6, м. Севастополь, 99040)

про визнання незаконним та скасування акту, вимог КРУ

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 04.02.10 провадження у справі щодо визнання незаконним та скасування Акту Контрольно-ревізійного управління в м. Севастополі № 08-21/198 від 29.09.2009 - закрито.

У задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та відміну вимог Контрольно-ревізійного управління в м. Севастополі № 08-14/2118 від 14.0.2009 - відмовлено.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, представник позивача подав на адресу суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 04.02.10, прийняти нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. А саме, позивач посилається на те, що дії Інкерманської міської Ради з надання пільг третьої особи по сплаті орендної плати за землю, на незаконності яких наполягає відповідач, та саме які й покладені в основу оскаржуваних рішень відповідача, здійснені позивачем виключно на підставі та в межах діючого законодавства, отже, оскаржувані акт та вимоги відповідача мають бути визнані незаконними та скасовані.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2010 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Інкерманської міської Ради депутатів 5-го скликання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Севастополя із позовною заявою до Контрольно-ревізійного Управління в м. Севастополя про визнання незаконним та скасування Акту Контрольно-ревізійного Управління в м. Севастополі № 08-21/198 від 29.09.2009 та визнання незаконним та скасування вимог Контрольно-ревізійного Управління в м. Севастополі № 08-14/2118 від 14.10.2009.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Однією з позовних вимог позивача є вимога визнання незаконним та скасування Акту Контрольно-ревізійного Управління в м. Севастополі № 08-21/198 від 29.09.2009. Однак оскаржуваний акт не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, а лише носить інформаційний характер, та не має обов'язкового характеру.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

У відповідності п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У відповідності до пункту 1 частини 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, предметом оскарження в цієї частині є акт відповідача, який носить лише інформаційний характер та не має обов'язкового характеру.

Тому, не порушуючи правил компетенції адміністративного суду, визначених ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження по справі в частині визнання незаконним та скасування Акту Контрольно-ревізійного Управління в м. Севастополі № 08-21/198 від 29.09.2009 підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України.

Окрім того, плата за землю не є місцевим податком та збором, про що свідчить відсутність її у Декреті КМУ від 20.05.1993 № 56-93 "Про місцеві податки та збори" (56-93) . Тоді як Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні"від 21.05.1997 №280/97-ВР (280/97-ВР) (п. 28 ст. 26) міські ради наділено повноваженнями лише щодо надання пільг по сплаті місцевих податків та зборів та згідно п. 35 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"до виключної компетенції міської ради відноситься лише затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, а не орендної плати за землю.

Згідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. З ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи державної влади та органи місцевого самоврядування (до яких відноситься міська Рада), їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 08.08.2007 № 14-13-13/3124 (v3124659-07) та частиною другою статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації, тобто державна реєстрації визнає право на оренду та вносить його до бази даних.

Пільга відповідно до ст. 12 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992 № 2073 застосовується лише щодо земельного податку, тобто пільги мають місце лише по сплаті земельного податку, тому що розміри орендної плати за землю визначені окремим законодавством, яке є спеціальною нормою, а саме ст. 21 Закону України "Про оренду землі"від 06.10.1998 № 161 - XIV, в якому пільги не передбачені взагалі. Зазначеною статтею унормовано, що орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності не можуть бути меншою трикратного розміру земельного податку. Зазначеного позивачем враховано не було.

У відповідності до статті 2 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992 р. № 2535-XII плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Тобто, у Законі України "Про плату за землю" від 03.07.1992 р. № 2535-ХІІ (2535-12) розміри орендної плати не визначені, тому що розмір орендної плати визначений у Законі України "Про оренду землі" (161-14) .

Отже пільги, передбачені статтею 12 Закону "Про плату за землю", стосуються лише сплати земельного податку, і не поширюються на орендну плату.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та встановленими обставинами оскільки позовні вимоги про визнання незаконним та скасування вимог Контрольно-ревізійного Управління в м. Севастополі № 08-14/2118 від 14.10.2009 є такими, що не ґрунтуються на законі.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.195; ст.196; п.1 ч.1 ст.198; ст.200; п.1 ч.1 ст.205; ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Апеляційну скаргу Інкерманської міської Ради депутатів 5-го скликання залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 04.02.10 у справі № 2а-2329/09/2770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.