розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.06.2010 у справі за адміністративним позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, третя особа: Житомирський обласний центр зайнятості про стягнення 7555, 61 грн., -

12.01.2010 Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 7555, 61 грн. за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів .

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.06.2010 у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду –без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, 28.01.2008 відповідач звертався з листом № 1 до Андрушівського районного центру зайнятості та повідомляв про наявність двох вакансій (столяра та майстра по збиранню корпусних меблів) для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідності до Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 (z1534-05) обов`язку щодо звітування за формою № 3-ПН для підприємців немає, тому звернення з листом слід вважати за належне інформування про наявність вакансій. Даний факт також підтверджується листами Андрушівського РЦЗ № 01-12/199 від 05.12.2009 (а.с 23), № 01-12/231 від 10.02.2010 (а.с. 20) на запити позивача та відповідача, згідно з якими протягом 2008 року ПП ОСОБА_2 подано до Андрушівського РЦЗ інформацію про 2 вакансії, які укомплектовані особами з числа безробітних, але не інвалідів.

Судом першої інстанції встановлено, що з 01.12.2008 за трудовим договором працевлаштовано два працівника з числа інвалідів: ОСОБА_3 підсобним робітником та ОСОБА_4 кондитером.

Згідно з п.п. 2.1 п. 2 Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів"затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року N 42 (z0117-07) звіт складається роботодавцями щороку до 01 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.

У відповідності до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч. 1 ст. 19 того ж закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 2 тієї ж статті підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

У відповідності до пункту 10 "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року N 314 (314-95-п) , працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Підприємства на підставі п. 5 та п. 14 вказаного Положення (314-95-п) розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, у межах нормативу повинні створювати за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовувати праця інвалідів.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції

Крім цього, на підставі частини 3 тієї ж статті сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами (установами, організаціями) самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що підприємство здійснило низку необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарського-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Враховуючи наведене і за відсутності доказів відмови відповідачем інвалідам в працевлаштуванні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вина останнього в незайняті створених (пристосованих) робочих місць для працевлаштування інвалідів, відсутня, оскільки підприємством вжито заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів відсутні.

Вказаним спростовуються доводи апеляційної скарги, а тому є такими, що задоволенню не підлягають.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Апеляційну скаргу Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.06.2010 – без змін .