розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 12 травня 2011 року у справі № 2а-207/11/1207 за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної в м. Луганську ради, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості по недоотриманій грошовій допомозі до 5 травня за 2003-2010 роки,

Позивач 11.01.2011 року звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної в м. Луганську ради та просив поновити строк звернення до суду з позовом, визнати незаконною бездіяльність відповідача, зобовязати відповідача нарахувати недоплачену щорічну грошову допомогу до 5 травня, за період з 2003 року по 2010 рік у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) .

Постановою Жовтневого районного суду від 12 травня 2011 року у справі № 2а-207/11/1207 у задоволенні позову було відмовлено, за період з 2003, 2005-2006 за необґрунтованістю, за період за 2004 рік, 2007 - 2010 роки за пропуском строку позовної давності.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню.

Апелянт вказує, що він скористався можливістю досудового порядку вирішення спору, тобто запропонував добровільно виконати закон та сплатити недоплачені грошові суми, але відповідач відмовив в цьому. Вважає, що саме з дати отримання цієї відповіді має розраховуватись строк звернення до суду.

Сторони у судове засідання не зявились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

За нормами частини другої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції - скасувати, з нижченаведених підстав.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України (2747-15) ) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є учасником бойових дій, знаходиться на обліку у відповідача та відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі Закон № 3551 )має право на отримання щорічної грошової допомоги до 9 травня (яка повинна виплачуватися до 5 травня) в розмірі пяти мінімальних пенсій за віком.

Фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію Закону № 3551-12 (3551-12) відповідно до статті 17 здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 вказаного Закону, відповідно до ст. 17-1 цього Закону здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

На відповідача покладений обов'язок здійснення виплати разової грошової допомоги саме в розмірах, передбачених Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) .

Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» (1344-15) у зазначеному році виплата щорічної допомоги учасникам бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) була встановлена у розмірі 120 грн. Статтею 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зазначений вид допомоги встановлено в розмірі 280 грн., а п. 20 розділу 11 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» у розмірі 310 грн.

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної в м. Луганську ради позивачу за зазначені роки щорічна допомога, як учаснику бойових дій була сплачена саме в таких розмірах.

Відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, (зі змінами внесеними Законом України «Про судоустрій і статус суддів (2453-17) , який набув чинності 30 липня 2010 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом (2747-15) або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів вважає, що на підставі вимог ст. 99 КАС України щодо строку звернення до суду, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: тільки за 2010 рік та зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, разову грошову допомогу до 5 травня за 2010 рік позивачу було виплачено у розмірі 380 грн., який був визначений постановою Кабінету Міністрів України № 299 від 07.04.2010 (299-2010-п) року.

Частина 5 статті 13 Закону № 3551 була викладена в новій редакції Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів» (107-17) і змістувала: щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Але таку зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 (v010p710-08) року. Тобто, за Законом № 3551 (3551-12) , який регулює спірні правовідносини, Кабінету Міністрів України не надано право встановлювати розміри будь-якого виду допомоги за цим законом (3551-12) .

Неправомірність дій відповідача при нарахуванні позивачу щорічної грошової допомоги до 9 травня протягом 2010 року в розмірі, встановленому Законом України "Про Державний бюджет на 2010 рік" (2154-17) і постановою КМУ № 299 (299-2010-п) , а не в розмірі, передбаченому абз. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 р. із змінами та доповненнями, а також приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) - є очевидною.

Колегія суддів вважає, що з огляду на недоведеність приписів зазначеної постанови до спірних відносин і на положення принципу законності, визначених п. 2 ч. 1 і ч. 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції повинен був застосувати норму спеціального закону, який має преюдиціальне значення в низці нормативно-правових актів, саме на норму ст. 17-1 Закону № 3551, яка змістує, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. А вже після цього - до суду.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року (v008p710-05) по справі № 1-21/2005, а також у рішенні № 6-рп від 09.07.2007 року (v0a6p710-07) ), повязану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція (254к/96-ВР) та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи і ухвалюючи судове рішення у даній справі, колегія суддів виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобовязань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави».

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

Крім того, ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України передбачено, що «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

Відтак, суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь недоотриманих коштів щорічної допомоги до 5 травня за 2010 рік не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, але ухвалив судове рішення без додержання норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195- 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 у справі № 2а-207/11/1207 задовольнити частково.

Постанову Жовтневого районного суду від 12 травня 2011 року у справі № 2а-207/11/1207 скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати незаконною бездіяльність відповідача, зобовязати Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної в м. Луганську ради здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 недораховану щорічну грошову допомогу до 5 травня, встановлену ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2010 рік в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком з урахуванням фактично сплаченої суми.

В решті позовних вимог відмовити.

постанова суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.