розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м.Києві про визнання рішення недійсним щодо встановлення статусів учасника бойових дій та учасника війни та зобов’язання вчинити певні дії, -

У лютому 2011 року позовну заяву позивача –ОСОБА_2 повторно (після скасування Вищим адміністративним судом України постанов Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 серпня 2009 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2010 року) було розглянуто Окружним адміністративним судом м.Києва, за результатом розгляду якого у задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, в яких після уточнення просив: визнати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій ГУ МВС України в м.Києві, оформлене протоколом № 60 від 24 березня 2008 року про відмову у визнання ОСОБА_2 учасником бойових дій недійсним, зобов’язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій ГУ МВС України в м.Києві визнати позивача –ОСОБА_2 учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилався на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 квітня 2011 року скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Вірменська та Грузинська РСР, в яких позивач перебував у службових відрядженнях у статусі військовослужбовця ВВ МВС СРСР, не значаться у постанові Кабінету Міністрів України № 63 від 08 лютого 1994 р. (63-94-п) , а отже право на отримання статусу учасника бойових дій позивач може реалізувати лише через подання до Комісії довідки 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про його особисту участь у бойових діях, а так як такої довідки позивачем надано не було, відмова Комісії в отриманні позивачем статусу учасника бойових дій є обґрунтованою.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено колегією суддів, позивач –ОСОБА_2 відповідно до наказів військової частини 5403 ВВ МВС СРСР від 05.07.88 р. № 154, від 13.09.88 р. № 217, від 26.11.88 р. № 281, від 04.01.89 р. № 3, від 24.04.89 р. № 105 у статусі військовослужбовця ВВ МВС СРСР у військовому званні "капітан" перебував у службових відрядженнях: у м. Єреван Вірменської РСР, у період з 05.07.1988 р. по 08.09.1988 р., з 12.09.1988 р. по 16.10.1988 р., з 26.11.1988 р. по 27.12.1988 р., з 03.01.1989 р. по 27.01.1989 р., з 21.04.1989 р. по 28.04.1989 р. для виконання спеціальних завдань, що підтверджується архівною довідкою Центрального архіву ГУ ВВ МВС України № 3/35 –128 від 15.02.2008 р.

У березні 2008 р. позивач звернувся до Комісії з питань розгляду питань матеріалів про встановлення учасників бойових дій при ГУ МВС України в м. Києві для встановлення йому статусу учасника бойових дій.

02.04.08 р. листом № 14/М-227 ГУ МВС України в м. Києві відмовило позивачу в отриманні статусу учасника бойових дій на підставі п. 6 приміток постанови Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.94 р. "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (63-94-п) мотивуючи тим, що у наведеному переліку Вірменська та Грузинська РСР не значиться.

Судом першої інстанції також було зазначено, що відповідно до п. 6 Приміток Постанови КМУ № 63 (63-94-п) Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавались на підставі довідок 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях, позивачем же довідки 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про його особисту участь у бойових діях Вірменської РСР надано не було, а отже й підстав для задоволення його заяви про отримання статусу учасника бойових дій не має.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (63-94-п) затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, де також міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду зазначає, доходить до висновку, що під поняттям "інші країни після 1979 року", яке міститься в Постанові Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року (63-94-п) , слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР з огляду на наступне.

24 серпня 1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни, в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення "інші країни після 1979 року" міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін "інші країни" слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.

Слід зазначити, що в примітці № 6 до позиції "інші країни після 1979 року" встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці у країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Разом з тим, слід зазначити, що чинне законодавство України не містить визначення терміну "бойові дії", а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові. Отже, при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Вірменької РСР та Грузинської РСР характер бойових, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях.

При цьому слід також ураховувати, що загальновідомими фактами є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме у період з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема в кавказьких республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін.

Таким чином, висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи, а постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 квітня 2011 року винесена з порушенням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню та прийняттю нової про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Дана правова позиція викладена також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві про визнання недійсним рішення.

Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду прийшла до висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а тому постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 квітня 2011 року підлягає скасуванню з постановленням нової про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2011 року –задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 квітня 2011 року –скасувати.

Визнати недійсним рішення Комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві з розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни щодо відмови у визнанні ОСОБА_2 учасником бойових дій, оформлене протоколом № 60 від 24 березня 2008 року.

Зобов’язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві вчинити дії щодо визнання ОСОБА_2 учасником бойових дій та видачі на його ім’я посвідчення встановленого зразка.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.