розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Красноградської МДПІ на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2011р. по справі № 2а-3943/11/2070

за позовом ТОВ "Укрнафтогазресурс" ' Список ' ' Текст '

до Красноградської МДПІ ' Текст ' ' 3 особи ' ' 3 особа ' ' за участю ' ' Текст '

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 липня 2011року адміністративний позов ТОВ "Укрнафтогазресурс" до Красноградської МДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Скасовано податкові повідомлення - рішення Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області від 23.11.2010р. №0000302300/0 та від 20.12.2010р. №0000302300/1 в повному обсязі. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогазресурс" витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 3,40 грн.

Красноградська МДПІ, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, вважає, що суд при винесенні цього судового рішення порушив норми матеріального права, а саме п.п. 7.2.3. п.7.2, п.п. 7.4.1. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2011р. скасувати, прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

ТОВ "Укрнафтогазресурс" заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду обґрунтованою, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними в справі доказами та просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2011 року без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкове повідомлення-рішення Красноградської МДПІ, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведений факт порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , отже висновки про безпідставне віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 40000,01 грн. по податковим накладним, отриманим від ТОВ "Донтрансторг" у червні 2010р. необґрунтовані.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 08.11.2010р. фахівцями Красноградської МДПІ проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ "Укрнафтогазресурс" з питання взаємовідносин з ТОВ "Донтрансторг" за червень 2010 року, за результатами якої складено акту від 08.11.2010 р. №1339/23/35314646.

Перевіркою встановлені порушення ст. 203, ст. 215, ст. 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Укрнафтогазресурс" з постачальником товару ТОВ "Донтрансторг", п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ" в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень 2010року на загальну суму 40000,01 грн.

На підставі висновків акту перевірки керівником Красноградської МДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 23.11.2010р. №0000302300/0 про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в загальному розмірі 60000,00 грн. (основний платіж –40000,00грн., штраф –20000,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржено в адміністративному порядку до Красноградської МДПІ. За результатами адміністративного оскарження, залишено без змін податкове повідомлення –рішення від 23.11.2010р. №0000302300/0 та з метою доведення строків сплати податкового зобов’язання, ухвалене оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 20.12.2010р. №0000302300/1.

Підставою для зменшення податкового кредиту з ПДВ слугувало те, що відповідно довідки ДПІ у Київському районі м. Донецьк від 06.08.2010р. № 6049/15-213/36061529 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Донтрансторг" з питань підтвердження відомостей, отриманих від контрагентів за червень 2010 року, встановлено недодержання товариством вимог ч. 1, 5 ст. 203, п.1.2 ст. 215, ст. 228 Цивільного Кодексу України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Донтрансторг" з покупцем товарів ТОВ "Укрнафтогазресурс". Крім того, ТОВ "Донтрансторг" не подано податкову декларацію за червень 2010року, не веде фінансово-господарську діяльність підприємства, підприємство не знаходиться за юридичною особою.

Згідно з п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до п.7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Також, згідно з п.7.4.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97–ВР є податкова накладна, яка одночасно є звітним податковим і розрахунковим документом відповідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону.

Відповідно до п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 –ВР (далі Закон № 168/97 –ВР) встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно вимог підпункту 7.2.4 п.7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

За приписом підпункту 7.7.1 пункту 7.7 названої статті Закону (168/97-ВР) у тій самій редакції суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.3 цієї є норми Закону (168/97-ВР) у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов’язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Колегією суддів встановлено та з матеріалів справи вбачається, що в перевіряємий період підприємство позивача здійснювало господарські операції з ТОВ "Донтрансторг", який є постачальником.

Між позивачем, ТОВ "Укрнафтогазресурс" (покупець) та ТОВ "Донтрансторг" (постачальник) укладено договір поставки від 22.06.2010р., предметом якого є поставка товару: УБТС1-146мм, УБТС1-229мм, блок-пункт автозаправочний об’ємом 8,9053м3, блок-пункт автозаправочний об’ємом 14,805м3.

В ході господарських операцій постачальником позивача була виписана податкова накладна № 220612 від 22.06.2010р.

В якості розрахунку за отриманий товар позивач за актом приймання-передачі векселів від 02.08.2010р. передав ТОВ "Донтрансторг" простий вексель на загальну суму 240000,05 грн. Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Колегією суддів встановлено та з матеріалів справи вбачається, що фактичне виконання господарських операцій ТОВ "Укрнафтогазресурс" та ТОВ "Донтрансторг" підтверджується накладною, податковою накладною, товаротранспортними накладними, актами приймання - передачі, картками рахунку, реєстром отриманих та виданих податкових накладних тощо.

При цьому, сам податковий орган не заперечує підтвердження господарських операцій первинною фінінансово-господарською документацією.

Колегія суддів зазначає, що податкова накладна оформлена належним чином, крім того з акту перевірки вбачається, що порушень при її оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено.

Згідно зазначеної податкової накладної позивачем включено відповідну суму до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість, копія якої наявна у матеріалах справи.

На момент здійснення господарських операцій постачальник позивача ТОВ "Донтрансторг" був платником податку на додану вартість, зареєстрованим відповідно до ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість". Статус постачальника позивача підтверджується доданими до матеріалів справи доказами і не заперечувався відповідачем.

Тобто, з наведеного вбачається,що всі господарські операції ТОВ "Укрнафтогазресурс" та ТОВ "Донтрансторг" проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне придбання активів та розрахунки з постачальником таких активів, таким чином податковий кредит правомірно відображено в податковій декларації з ПДВ.

Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За приписами ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 цього Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено обов’язкову наявність такого реквізиту первинного облікового документу, як особистий підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п. 2.1. п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (z0168-95) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 травня 1995 року № 168/704, первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Підпунктом 2.5. п. 2 цього Положення передбачено, що документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампа, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення. Підписи осіб, відповідальних за складення первинних документів на обчислюваних машинах та інших засобах організаційної техніки, виконуються у вигляді паролю або іншим способом авторизації, що дає змогу одночасно ідентифікувати особу, яка здійснила господарські операцію.

Порядком заповнення податкової накладної, що затверджений наказом Державної податкової адміністрації України 30 травня 1997 року № 165 (z0233-97) , який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року № 233/203718, визначено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку – продавця.

Підставою для висновків відповідача про вчинення позивачем порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) є висновок відповідача щодо ознак нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Донтрансторг" як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Колегія суддів зазначає, що відсутність суперечності мети правочину, укладеного між позивачем і вказаним контрагентом інтересам держави та суспільства, його дійсність у повному обсязі підтверджується первинними документами (товарними і податковими накладними, реєстрами отриманих податкових накладних тощо), що надані відповідачу для перевірки, перелічені останнім в акті перевірки та містяться в матеріалах адміністративної справи.

Матеріалами справи спростовується твердження відповідача про те, що при укладенні цих договорів сторони не мали наміру створювати правові наслідки, які ними обумовлювались.

До суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагента щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Крім того, з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 25.06.2010 року вбачається, що у порушенні кримінальної справи за ст. 205 КК України у відношенні засновника та директора ТОВ "Донтрасторг" ОСОБА_3 відмовлено у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Тобто, з наведеного вбачається, що спірні господарські операції позивача та контрагентів проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне придбання товарів (послуг) та розрахунки з постачальником таких товарів (послуг).

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що податковий кредит підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання податкового органу на висновок фахівця Науково-дослідного експертно-крміналістичного центру при ГУМВС України в Харківській області О.Н.Хливняк, складеного 19.11.2011 №612 року, виходячи з наступного.

З вказаного висновку вбачається, що спеціаліст провів почеркознавче дослідження ОСОБА_3 на підставі листа-звернення ВПМ Красноградської МДПІ у Харківській області вих.№5320/10/26-018 від 14.11.2011, а не постанови чи ухвали про призначення експертизи, що є порушенням п. 1.7 розділу 1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 (z0705-98) року.

В порушення вимог Інструкції про призначення та проведення експертиз та експертних досліджень у висновку не зазначено чи має фахівець вищу юридичну освіту, чи має він кваліфікацію судового експерта з правом проведення почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів; дослідницька частина не містить опису процесу дослідження, не дається обґрунтування висновків на поставлені питання; відсутні дані про стан об'єктів дослідження, використані методи (методики) дослідження, їх реєстраційний номер, умови використання, посилання на ілюстрації, додатки та необхідні роз'яснення до них.

Крім того, вбачається, що в порушення Інструкції зразки почерку (підпису) у ОСОБА_3 не відбиралися, на дослідження не надавалися.

При дослідженні використано у якості вільних лише два зразки підпису ОСОБА_3 наявні в ксерокопії паспорту ОСОБА_3, умовно-вільні зразки підпису ОСОБА_3 на аркушах взагалі відсутні

На дослідження фахівцю надано копії податкових накладних, договору поставки, видаткових накладних виписані контрагентом позивача -ТОВ "Донтрансторг".

З висновку спеціаліста вбачається, що дослідження проведено на основі копій документів.

Питання про відсутність монтажу на копіях досліджуваних документів не розв'язувалось.

У висновку фахівця також не зазначено, чому ВПМ Красноградської МДПІ не надано на дослідження зразки підписів осіб, так як обов'язковість надання вільних та умовно-вільних зразків підписів передбачена науково-методичними рекомендаціями, не зазначено причин неможливості пред'явлення зазначених зразків.

Крім того, зазначене дослідження підписів ОСОБА_3 спеціаліст проводив як спеціаліст, а не як експерт, який відповідно до статті 4 Закону України "Про судову експертизу"№ 4038-XII від 25.02.1994 року несе кримінальну відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України за надання завідомо неправдивого висновку.

Як випливає зі змісту дослідницької частини зазначеного експертного висновку, експерт дійшов висновку, що підписи від імені ОСОБА_5 виконані не ОСОБА_6 а іншою особою.

Тобто вказаний висновок почеркознавчого дослідження № 612 від 19.11.2011р. містить лише припущення спеціаліста, який проводив почеркознавче дослідження, однак не встановлює фактів, які мають юридичне значення.

Зазначений документ (висновок фахівця) не відповідає нормативним актам, що регулюють проведення судових експертиз та експертних досліджень.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи вищевикладене, висновок фахівця від 19.11.2011 р. № 612 не є належним та достовірним доказом про допущене позивачем порушення.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97 –ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97 –ВР).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Норми Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не містять вимог про необхідність коригування платником податку правомірно визначеного податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з тим, що підприємства, з якими мав правові відносини контрагент такого платника податку, порушують вимоги податкового законодавства.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції" ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року (3477-15) , Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов’язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди –відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено, що на час здійснення господарських операцій позивачу мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент.

Крім того, сукупний аналіз вищезазначених норм Закону про ПДВ свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Тобто, факти порушення позивачем вимог чинного законодавства є недоведеними, оскаржувані податкові повідомлення-рішення Красноградської МДПІ у Харківській області від 23.11.2010р. №0000302300/0 та від 20.12.2010р. №0000302300/1 не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Красноградської МДПІ залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2011р. по справі № 2а-3943/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.