Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 18 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на судові рішення щодо ОСОБА_2,

встановила:

вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2009 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимий,

засуджений за ч.1 ст. 122 КК України до обмеження волі на строк 1 рік.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 31 серпня 2009 року зазначений вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те, що він 08.03.2008 року, приблизно о 14 годині, на сходовій площадці шостого поверху біля АДРЕСА_1, під час сварки на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно завдав ОСОБА_3 удар кулаком в обличчя, від чого останній вдарився головою об металеві двері загального коридору та впав на спину на металевий поріг. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_2 сів зверху на ОСОБА_3 та завдав йому численні удари руками по обличчю та тілу, чим спричинив потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі захисник вказує на порушення органами досудового слідства вимог кримінально-процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та недоведеність винності засудженого, а також на суворість призначеного йому покарання. У зв’язку з цим просить судові рішення змінити та звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, висновки суду про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, ґрунтуються на ретельно досліджених у судовому засіданні доказах.

Засуджений як під час досудового слідства, так і в суді не заперечував того факту, що він вдарив потерпілого, від чого останній впав на підлогу, однак стверджував, що не завдавав удари у грудну клітину. В судовому засіданні ОСОБА_2 визнавав свою вину тільки у ненавмисному заподіянні потерпілому легких тілесних ушкоджень.

Недивлячись на невизнання засудженим своєї вини та на неодноразову змінену ним своїх показань, його винність підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_3 стосовно того, що ОСОБА_2 вдарив його рукою в ніс, від чого потерпілий впав, а потім засуджений сів йому зверху на груди та почав наносити численні удари руками по голові та тулубу, зокрема й в область грудної клітини. Зазначені показання підтвердила й свідок ОСОБА_4, яка пояснила, що почула шум та крики у коридорі, вибігла і побачила як її син – ОСОБА_3 лежить на спині, а зверху на ньому сидить ОСОБА_2 і завдає йому кулаком удари в область голови та тулуба. Біля потерпілого було багато крові. Аналогічні показання дав і свідок ОСОБА_5

Згідно висновків судово-медичної експертизи, ОСОБА_3 спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому грудини в середній третині з невеликим зміщенням уламків, які кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а також інші тілесні ушкодження, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я. Зазначені висновки підтвердив у судовому засіданні експерт, виключивши можливість виникнення перелому грудини від падіння з висоти власного зросту та від здавлювання грудної клітини.

Крім того, винність засудженого підтверджується даними протоколів відтворення обстановки та обставин події як з участю засудженого, так і з участю потерпілого, та іншими матеріалами справи, яким суд дав належну оцінку у вироку. Кваліфікація дій ОСОБА_2 відповідає встановленим судом обставинам справи.

Версія захисника засудженого про можливість виникнення у потерпілого перелому грудини від дій іншої особи (ОСОБА_6) є необґрунтованою, оскільки вона суперечить встановленим фактичним обставинам вчинення даного злочину та не підтверджується наявними у справі матеріалами.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо порушення на досудовому слідстві права ОСОБА_2 на захист є безпідставними.

Як убачається з протоколу роз’яснення підозрюваному його процесуальних прав від 27 травня 2008 року, ОСОБА_2 відмовився від послуг захисника, про що він у протоколі зробив власноручний запис. На підставі цього, слідчим було винесено постанову про прийняття відмови підозрюваного від захисника. Угода із захисником була укладена ОСОБА_2 30 травня 2008 року. Того ж дня постановою слідчого адвокат був допущений до участі у справі і надалі всі слідчі дії проводилися з участю захисника.

Виходячи з викладеного, колегія суддів не вбачає в діях органів досудового слідства порушення права підозрюваного на захист.

Клопотання захисника ОСОБА_1 про звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання також задоволенню не підлягає. При призначенні засудженому покарання судом першої інстанції було належним чином досліджено всі дані про його особу, зокрема й подані характеристики, та надано їм відповідну оцінку. Враховуючи зазначені обставини та ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд призначив ОСОБА_2 покарання з дотриманням вимог ст. 65 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік, оскільки таке покарання є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

З висновками суду першої інстанції погодився й апеляційний суд, про що в ухвалі наведено мотиви прийнятого рішення.

Підстав для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити захиснику ОСОБА_1. у задоволенні його касаційної скарги на судові рішення щодо ОСОБА_2.