розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виключення відомостей з актового запису про народження дитини, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2015 року,

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи його тим, що з 12 січня 2006 року по 02 листопада 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, а ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до офіційної реєстрації шлюбу, ОСОБА_4 народила сина - ОСОБА_6, батьком останнього, на думку відповідача, є ОСОБА_3, про що було проведено запис у свідоцтві про народження дитини.

При цьому у свідоцтві про народження, виданому повторно 18 січня 2006 року, батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст. ст. 125, 126 СК України записано ОСОБА_3, за заявою останнього про визнання батьківства.

Посилаючись на те, що він не впевнений щодо його батьківства стосовно ОСОБА_6 через певні об'єктивні причини, просив позов задовольнити та виключити відомості про нього, як батька ОСОБА_6, з актового запису про його народження.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 червня 2014 року позов задоволено.

Виключено відомості про ОСОБА_3, як батька, з актового запису від 04 серпня 2000 року № 367 відділу реєстрації актів цивільного стану м. Дрогобич Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області про народження ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2015 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 червня 2014 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 11 276 грн 05 коп. судових витрат, з яких: 11 154 грн 25 коп. - витрати, пов'язані з розглядом справи, та 121 грн 80 коп. - судовий збір за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 12 січня 2006 року по 02 листопада 2011 року. ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до реєстрації шлюбу сторін, ОСОБА_4 народила сина - ОСОБА_6.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_6, виданого повторно відділом реєстрації актів цивільного стану м. Дрогобич Дрогобицького міського управління юстиції у Львівській області 18 січня 2006 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 записані його батьками.

Запис про батька у зазначеному свідоцтві про народження здійснювався на підставі заяви ОСОБА_3 про визнання батьківства (а. с. 61, 62).

З листопада 1999 року ОСОБА_3 проживає на території Королівства Іспанія, проте періодично перебував на території України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 ухилялась від проходження судово-біологічної (генотипоскопічної) експертизи на предмет встановлення батьківства ОСОБА_3, що була призначена двічі, про час та місце якої відповідач була повідомлена належним чином.

Скасовуючи рішення міськрайонного суду про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що біологічне батьківство ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_6 практично доведено, оскільки з висновку експерта відділення судово-медичної генетичної ідентифікації вбачається, що молекулярно-генетичним дослідженням встановлена вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_6, яка складає величину не менш ніж 99,99 %.

Крім того, керуючись ст. ст. 79, 88 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, розглянувши заяву ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_3 на її користь витрат, пов'язаних з розглядом справи, дійшов висновку про задоволення такої, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на спростування витрат, вказаних у розрахунку відповідача.

Перевіряючи матеріали справи, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини з огляду на наступне.

Як роз'яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає у рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 ЦПК України фактичні дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Висновком судово-медичної експертизи встановлено, що вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_6 складає величину не менш ніж 99,99 %.

При цьому доказів протилежного позивачем не надано.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, з огляду на наступне.

У ч. 1 ст. 88 ЦПК України зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84, 88, 89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

З матеріалів справи вбачається, що 15 квітня 2014 року ОСОБА_4 уклала договір про надання юридичних послуг з Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр Конфліктології і Права" ( а. с. 256), згідно з п. 8.1 якого вартість послуг повіреного, спосіб і порядок їх оплати визначається в кожному окремому дорученні.

Крім того, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доказам та дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача витрат на проїзд для проведення експертизи в сумі 1 173 грн 94 коп. та компенсацію, пов'язану з відривом відповідача від звичних занять у зв'язку із її поїздкою до м. Києва для проведення експертизи і для участі у судових засіданнях.

Відповідно до статті 212 ЦПК Українисуд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303 ЦПК України правильно визначив з характером спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, оскільки вірогідність підтвердження його біологічного батьківства стосовно ОСОБА_6 складає величину не менш ніж 99,99 %.

Крім того, задовольняючи заяву ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_3 на її користь судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем підтверджено належними доказами витрати, понесені нею у зв'язку зі зверненням позивача до суду, при цьому останній не спростував наведених у заяві ОСОБА_4 розрахунків.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2015 року, оскільки вказане рішення законне та обґрунтоване, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ