головуючого Демяносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсаційних виплат, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги, за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій", на рішення апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом у якому зазначав, що перебував у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством "Лізинг інформаційних технологій" (далі - ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій").

Згідно із наказом виконуючого обов'язки генерального директора ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" від 08 грудня 2014 року № 1.2.435 ОСОБА_6 звільнено з посади директора фінансів ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" за прогул без поважних причин з підстав, передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП України, з 10 червня 2014 року.

На підставі викладеного позивач просив суд визнати неправомірним його звільнення з роботи за прогул без поважних причин у відповідності до положень п. 4 ст. 40 КЗпП України, зобов'язати відповідача повернути трудову книжку, стягнути суму невиплаченої заробітної плати з урахуванням компенсаційних виплат за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 1 000 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 2 383 грн 22 коп, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 12 000 грн, та вихідну допомогу у розмірі 6 000 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2015 року у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2015 року скасовано, позов задоволено частково.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_6 на підставі наказу від 08 грудня 2014 року № 1.2.435 за прогул без поважних причин у відповідності до вимог п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Визнано ОСОБА_6 звільненим з ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" з 10 червня 2014 року за власним бажанням на підставі вимог ч.1 ст. 38 КЗпП України.

У касаційній скарзі ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду апеляційної інстанції в цілому зазначеним нормам процесуального права не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 працював у ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій"на посаді директора з фінансів з 01 липня 2011 року з посадовим окладом згідно зі штатним розписом в розмірі 1 900 грн.

Наказом по особовому складу ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" від 8 грудня 2014 року № 1.2.435 ОСОБА_6 звільнено з роботи 10 червня 2014 року за прогул без поважних причин згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Підставами для видачі наказу зазначено: акт про відсутність працівника ОСОБА_6 на роботі з 10 червня 2014 року по 19 червня 2014 року з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. від 19 червня 2014 року; табель обліку використання робочого часу за червень, липень, серпень, вересень 2014 року; акт про прийняття рішення про звільнення працівника за прогул без поважних причин від 05 грудня 2014 року.

Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Заяву ОСОБА_6 від 21 травня 2014 року про звільнення його з 05 червня 2014 року за власним бажанням в.о. генерального директора ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" ОСОБА_7 отримав 06 червня 2014 року.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що наявні підстави передбачені ст. 235 КЗпП України, для зміни формулювання причини звільнення ОСОБА_6, оскільки заяву ОСОБА_6 від 21 травня 2014 року про звільнення його з 05 червня 2014 року, яка зареєстрована 06 червня 2014 року, не можна вважати такою, що подана з попередженням власника за два тижні до звільнення.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Оскільки трудові відносини не були розірвані внаслідок відсутності належної чинному законодавству заяви про звільнення ОСОБА_6, то ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій"правомірно застосувало дисциплінарні санкції одразу після закінчення роботи комісії (05 грудня 2014 року) та відповідно до ст. 147 КЗпП України у межах шестимісячного терміну з дня скоєння проступку видало наказ від 08 грудня 2014 року № 1.2.435.

За таких обставин суд першої інстанції відповідно до вимог ст. ст. 212, 214 ЦПК України (1618-15) належним чином з`ясував фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_6 за п. 4 ст. 40 КЗпП України відповідає вимогам ст. 147, 148 КЗпП України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів на спростування висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення, та доказів, наданих позивачем.

Таким чином, апеляційним судом було помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке ухвалено згідно із законом.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року скасувати, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 червня 2015 року залишити в силі.