розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним та АКБ "Райффазенбанк Україна" 09 грудня 2005 року було укладено кредитний договір № ML-302/51/2005, відповідно до умов якого позивач отримав грошові кошти у розмірі 46 800,00 доларів США на купівлю квартири. Також, між ним та банком 26 березня 2008 року було укладено кредитний договір № ML-302/083/2008, відповідно до умов якого позивач отримав грошові кошти у розмірі 46 800,00 доларів США на споживчі цілі.

В забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаними кредитними договорами 26 березня 2008 року між позивачем та банком було укладено договір іпотеки № PCL-302/083/2008, предметом якого була квартира АДРЕСА_1

На підставі договору про відступлення прав вимоги від 22 лютого 2013 року право вимоги за зазначеним вище договором іпотеки було придбано ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

В рахунок погашення заборгованості позичальника перед банком за кредитними договорами № ML-302/51/2005 від 09 грудня 2005 року та № ML-302/083/2008 від 26 березня 2008 року, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського управління юстиції Бондар І.М. 17 липня 2014 року було вчинено виконавчий напис № 2682 з метою звернення стягнення на предмет іпотеки.

На підставі наведеного, позивач просив суд визнати виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки вважає, що його було вчинено з порушенням вимог чинного законодавства та поза межами строків позовної давності.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано виконавчий напис, вчинений 17 липня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований в реєстрі № 2682, яким звернуто стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "ОТП Факторинг Україна" порушує питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим касаційна скарга підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що підстави для скасування судових рішень відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що вчинення виконавчого напису відбулося з порушенням норм чинного законодавства, оскільки визначений державним нотаріусом строк, за який проводиться стягнення передбачає стягнення заборгованості з 09 грудня 2005 року по 09 квітня 2014 року за двома кредитними договорами, по одному з яких заборгованість не може бути стягнуто за період з 09 грудня 2005 року, оскільки фактично від був укладений 26 березня 2008 року, а тому на початок періоду стягнення заборгованість за договором була відсутня, оскільки самого договору ще не існувало. Крім того, з наданого відповідачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № ML-302/083/2008 від 26 березня 2008 року не вбачається взагалі, з якого періоду нарахована заборгованість, а лише зазначено кінцеву дату, на яку проведено розрахунок.

Разом з тим, судами встановлено, що державним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису було допущено описку в сумі заборгованості, з вимогою про виправлення якої сторони не зверталися.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги, перевірені вивченням матеріалів справи, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи було неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору.

Згідно з ч. 3 ст. 332, п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення судового рішення без змін, оскільки судами попередніх інстанцій не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, керуючись ч. 3 ст. 332, п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ