Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Барсукової В.М., Григор'євої Л.І.,

Перепічая В.С., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ДП "СГЗК") про відшкодування моральної шкоди,

У жовтні 2007 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що під час роботи на шахті "Інгульська" ДП "СГЗК" він отримав професійне захворювання, що призвело до втрати в 2007 році 50 % професійної працездатності та встановлення третьої групи інвалідності.

Посилаючись на те, що професійним захворюванням йому завдано моральну шкоду, просив стягнути з ДП "СГЗК" 92 тис. грн. на її відшкодування.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "СГЗК" на користь ОСОБА_1 6 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 10 січня 2008 року зазначене судове рішення скасовано та в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з пропущенням тримісячного строку для звернення до суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1, працюючи на шахті "Інгульська" ДП "СГЗК" на посаді підземного електрослюсара-електрозварювальника, отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК від 24 січня 2007 року йому було встановлено 50% втрати професійної працездатності та визнано інвалідом третьої групи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив із того, що районним судом вірно встановлено характер правовідносин сторін, факт наявності в позивача права на звернення з позовом про відшкодування моральної шкоди до роботодавця, однак ним без поважних причин пропущено строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, оскільки висновок МСЕК датований 24 січня 2007 року, а до суду ОСОБА_1 звернувся 2 жовтня 2007 року. Саме з цих підстав апеляційний суд відмовив у позові.

З таким висновком погодитись не можна, оскільки апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував, що положення ст. 233 КЗпП України не поширюються на спори, пов'язані з відшкодування моральної шкоди у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які призвели до втрати працездатності.

Положення ст. 233 КЗпП України застосовуються до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством - ст. 237-1 КЗпП України.

Між тим, норма ст. 237-1 КЗпП України на правовідносини осіб, пов'язані з відшкодуванням моральної шкоди у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які призвели до втрати працездатності, не поширюється, тому рішення апеляційного суду про відмову в позові до роботодавця з підстав пропущення строку для звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, не можна визнати законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 255 КЗпП України види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного страхування.

Стаття 9 Закону України "Про охорону праці" покладає обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я у процесі трудової діяльності, на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону від 23 вересня 1999 (1105-14) року.

Застосовуючи норми ст. 237-1 КЗпП України, яка не поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами, суд не врахував положення ст. 9 цього Закону та те, що ці правовідносини регулюються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного страхування, зокрема Законом від 23 вересня 1999 (1105-14) року. Закон від 23 вересня 1999 року (1105-14) визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, та поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. ст. 1, 15, 21, 28, 34 Закону від 23 вересня 1999 року в разі настання страхового випадку, а саме з часу встановлення втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, відшкодування моральної шкоди відноситься до обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, а не роботодавця. Норма Закону, яка встановлює такий обов'язок роботодавця поряд з Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (чи окремо від нього), відсутня, оскільки п. 2 гл. 82 ЦК України (435-15) , який передбачає відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, або смертю особи, не поширюється на випадки, які виникли на виробництві із застрахованими особами.

Таким чином, з урахуванням положень зазначених норм на правовідносини сторін, які регулюються законами України: "Про охорону праці" (2694-12) , "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , поширюються загальні правила позовної давності, передбачені гл. 19 ЦК України (435-15) , а не нормою ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та п. 22 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. "є" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Згідно з розд. ХІ Прикінцевих положень Закону від 23 вересня 1999 року (1105-14) (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI (107-17) ) відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року.

Правильно скасувавши ухвалене судом першої інстанції рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд допустив неправильне застосування норм матеріального права та безпідставно ухвалив рішення про відмову в позові з підстав пропущення строку для звернення до суду.

У зв'язку з наведеним рішення апеляційного суду підлягає зміні з ухваленням рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 10 січня 2008 року змінити.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди відмовити за безпідставністю.

Ухвала оскарженню не підлягає.