У квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю спільне Українсько-Польське підприємство "Ай.Ті.Джі-Інвест" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників", просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 21 573 510,00 грн., 123 831,95 грн. 3% річних, 43 147,02 грн. інфляційних втрат (а.с. 3-5).

Позовні вимоги мотивовано невиконанням договору № АТДІ-3/11Д-30 від 22.06.2011 року щодо повернення фінансової допомоги.

Клопотанням від 17.05.2013 року приватне акціонерне товариство "Завод напівпровідників" просило зупинити провадження у справі до розгляду пов'язаної справи № 912/734/13 господарського суду Кіровоградської області (а.с. 54-55).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.05.2013 року (суддя Гандюкова Л.П.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.11.2013 року (головуючий Татенко В.М., судді Марченко О.А., Радіонова О.О.) (а.с. 118-119) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 65-67).

Оскаржені судові акти мотивовано доведеністю та обгрунтованістю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, приватне акціонерне товариство "Завод напівпровідників" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (а.с. 123-127).

Приватне акціонерне товариство "Завод напівпровідників" також звернулось з клопотанням в порядку ст. 121-1 Господарського процесуального кодексу України про зупинення виконання рішення господарського суду Запорізької області від 20.05.2013 року у справі № 908/1135/13 до закінчення перегляду справи в порядку касації.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.01.2014 року та зупинено виконання рішення господарського суду Запорізької області від 20.05.2013 року у справі № 908/1135/13 до закінчення перегляду справи в порядку касації (а.с. 121-122).

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати № 02-05/2 від 11.01.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Владимиренко С.В. (а.с. 144).

У судовому засідання 13.01.2014 року оголошено перерву до 03.02.2014 року.

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/39 від 31.01.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О. (а.с. 148).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.02.2014 року розгляд касаційної скарги відкладено на 10.02.2014 року (а.с. 152-153).

У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю спільне Українсько-Польське підприємство "Ай.Ті.Джі-Інвест" вважає доводи касаційної скарги безпідставними і необгрунтованими, а оскаржені судові акти такими, що прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права (а.с. 154-156).

У судовому засідання 10.02.2014 року оголошено перерву до 24.02.2014 року.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.06.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю спільне Українсько-Польське підприємство "Ай.Ті.Джі-Інвест" та приватним акціонерним товариством "Завод напівпровідників" було укладено договір № АТДІ-3/11Д-30 про поворотну безпроцентну фінансову допомогу, відповідно до умов якого позикодавець надає позичальникові поворотну безпроцентну фінансову допомогу в розмірі 21 573 510,00 грн. строком до 30.09.2011 року, а позичальник зобов'язується повернути суму фінансової допомоги на умовах, передбачених даним договором (а.с. 9).

Відповідно до п. п. 1.2, 2.1, 2.2 договору позикодавець не має права на одержання з позичальника відсотків на суму фінансової допомоги; фінансова допомога надається в безготівковій формі шляхом банківського переказу на поточний рахунок позичальника; допускається надання фінансової допомоги частковими платежами; датою надання фінансової допомоги є дата здійснення першого платежу як фінансової допомоги на поточний рахунок позичальника.

Згідно п. 3.1 договору повернення фінансової допомоги здійснюється позичальником шляхом банківського переказу на поточний рахунок позикодавця коштів у розмірі суми отриманої фінансової допомоги. Позичальник має право повертати отримані кошти частинами.

Відповідно до п. 3.2 договору позичальник зобов'язаний повернути всю суму отриманої фінансової допомоги в строк, зазначений у п. 1.1 даного договору.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що він діє до настання строку, зазначеного у п. 1.1 цього договору. Закінчення терміну дії договору не звільняє позичальника від відповідальності за його порушення, а також від обов'язку виконати прийняті на себе відповідно до договору зобов'язання.

30.08.2011 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої пункт 1.1 договору про поворотну безпроцентну фінансову допомогу № АТДІ-3/11Д-30 від 22.06.2011 року викладено в іншій редакції, а саме: "Позикодавець надає позичальникові поворотну безпроцентну фінансову допомогу у розмірі 21 573 510,00 грн. строком до 10.01.2013 року, а позичальник зобов'язується повернути суму фінансової допомоги на умовах, передбачених даним договором" (а.с. 10).

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач перерахував на поточний рахунок приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників" грошові кошти у розмірі 21 573 510,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1 від 30.06.2011 року та № 2 від 01.07.2011 року (а.с. 11, 12).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір № АТДІ-3/11Д-30 від 22.06.2011 року за своєю правовою природою є договором позики.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно п. 1, 2 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодекс України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що зобов'язання з повернення фінансової допомоги у розмірі 21 573 510,00 грн. у встановлений договором строк відповідач не виконав, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про задоволення позову у вказаній частині.

Згідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок індексу інфляції та 3% річних місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про обгрунтованість заявлених вимог і в частині 123 831,95 грн. 3 % річних за період з 10.01.2013 року до 22.03.2013 року та 43 147,02 грн. інфляційних втрат за січень 2013 року.

Проте висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскаржені судові акти вищенаведеним вимогам не відповідають з наступних підстав.

Як зазначалось вище та встановлено судами, п. 1.1 договору про поворотну безпроцентну фінансову допомогу № АТДІ-3/11Д-30 від 22.06.2011 року (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 30.08.2011 року) передбачено, що позикодавець надає позичальникові поворотну безпроцентну фінансову допомогу у розмірі 21 573 510,00 грн. строком до 10.01.2013 року, а позичальник зобов'язується повернути суму фінансової допомоги на умовах, передбачених даним договором.

Так, відповідно до п. 3.2 договору позичальник зобов'язаний повернути всю суму отриманої фінансової допомоги у строк, зазначений у п. 1.1 договору.

Проте, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на п. 3.1 договору, яким зокрема, передбачено право позичальника повертати отримані кошти частинами.

Суди попередніх інстанцій не дали оцінки даному пункту договору та не встановили чи вказаним пунктом сторони передбачили розстрочку повернення грошових коштів та, відповідно, строки, суми платежів такої розстрочки тощо.

Так, суди попередніх інстанцій не дали оцінки, як узгоджується п. 3.1 з пунктом 3.2 договору № АТДІ-3/11Д-30 від 22.06.2011 року.

Тобто, суди попередніх інстанцій з урахуванням п. 3.1 договору не встановили конкретний строк повернення грошових коштів та їх суму.

З урахуванням зазначеного також є передчасними висновки судів про відповідальність відповідача, передбачену п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 (v0011600-11) "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.