12 листопада 2012 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач) про скасування податкового повідомлення - рішення від 29 жовтня 2012 року № 0009322270.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-15567/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 22 листопада 2012 року, яке відкладалось на 27 листопада 2012 року у зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі.

У судовому засіданні 27 листопада 2012 року представник позивача підтримав адміністративний позов та просили суд задовольнити його в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що готівкові розрахунки здійснювались позивачем із фізичними особами, тому висновок податкового органу про перевищення граничної суми готівкового розрахунку є необґрунтованим.

Представники відповідача у судовому засіданні 27 листопада 2012 року адміністративний позов не визнали, з посиланням на безпідставність позовних вимог просили суд відмовити у їх задоволенні. Доводи відповідача, викладені у письмових запереченнях та висловлені у судовому засіданні співпадають з висновками акту від 19 жовтня 2012 року фактичної перевірки щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносини з працівниками.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав» (код ЄДРПОУ 31025266) зареєстроване як юридична особа Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 06 липня 2000 року за № 1 074 120 0000 003625, місцезнаходження юридичної особи: 01030, місто Київ, вул. Богдана Хмельницького, Б.34 (копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 010613 міститься в матеріалах справи).

Відповідно до Статуту Державного підприємства «Українське агентство з авторських та суміжних прав» підприємство створене наказом Міністерства освіти і науки України від 07 червня 2000 року № 177 на базі Державного агентства України з авторських і суміжних прав і є його правонаступником, засноване на державній власності і належить до сфери управління Державної служби інтелектуальної власності України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 вересня 2011 року № 839-р (839-2011-р) .

Пунктом 2.1. цього Статуту встановлено, що Агентство утворено з метою управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, зокрема, такими категоріями майнових прав, як використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав шляхом: публічного виконання; запису, публічного сповіщення; ретрансляції; (репродукування); тиражування творів образотворчого мистецтва у промисловості; а також права слідування, сприяння зазначеним суб'єктам щодо передачі прав на використання творів науки, літератури і мистецтва на індивідуальній основі, представництва законних інтересів суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав у державних та громадських органах і організаціях, здійснення окремих функцій за дорученням Державної служби.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі Податкового кодексу України, Законів України від 04 грудня 1990 року № 509-XII (509-12) «Про державну податкову службу в Україні», від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (265/95-ВР) , від 1 червня 2000 року № 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (1775-14) , від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (481/95-ВР) , Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 (z0040-05) Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби проведено перевірку щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносини з працівниками, за результатами якої складено акт від 19 жовтня 2012 року № 0254/26/59/22/31025266 (завірена належним чином копія міститься в матеріалах справи).

Перевіркою встановлено здійснення позивачем готівкових розрахунків з фізичними особами - підприємцями понад установлену граничну суму коштів, а саме:

- ОСОБА_1 (зареєстрований в ДПІ у Подільському районі м. Києва 06 березня 2007 року як підприємець-фізична особа) 24 вересня 2012 року згідно відомості № 1756 за серпень виплачено готівкою 12 371, 00 грн., 23.11.2011 року згідно відомості №1230 за жовтень - 10 582,00 грн.;

- ОСОБА_2 (зареєстрований в ДПІ у Деснянському районі м. Києва 30 червня 2010 року як підприємець-фізична особа) 20 травня 2011 року згідно відомості № 887 за квітень виплачено 10 898, 00 грн., 20 липня 2011 року згідно відомості № 1041 за червень - 13 855 грн.;

- ОСОБА_3 (зареєстрований в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва 27 березня 2001 року як підприємець-фізична особа) 24 січня 2011 року згідно відомості № 1343 виплачено 20 490,87 грн.;

- ОСОБА_4 (зареєстрована в ДПІ у Печерському районі м. Києва 06 березня 2007 року підприємець-фізична особа) 27 травня 2011 року згідно відомості № 936 за квітень виплачено 15 190,00 грн.;

- ОСОБА_5 (зареєстрований в ДПІ в Дніпровському районі м. Києва 10 серпня 2007 року) 24 вересня 2012 року згідно відомості №1756 за серпень виплачено 16 713,00 грн., 25 жовтня 2011 року згідно відомості № 1187 виплачено 13 079,00 грн.;

- ОСОБА_6 (зареєстрована в ДПІ у Києво - Святошинському району Київської області 09 жовтня 2006 року як фізична особа-підприємець) 22 липня 2011 року згідно відомості № 1028 за червень виплачено 10 610,00 грн., 20 травня 2011 року згідно відомості № 887 за квітень - 11 010, 00 грн., 23 вересня 2011 року згідно відомості № 1130 за серпень - 10 289,00 грн.

За результатами перевірки встановлено порушення пунктів 2.3, 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 (z0040-05) та складено розрахунок понадлімітних залишків на загальну суму 274 651,99 грн.

Відповідно до податкового повідомлення - рішення від 29 жовтня 2012 року № 0009322270 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 (436/95) «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» до Державного підприємства «Українське агентство з авторських та суміжних прав» застосовано штрафну санкцію у розмірі 549 303, 98 грн.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки представник позивача зазначає, що Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав» здійснює колективне управління майновими правами авторів (фізичних) на підставі наступних угод, зокрема: угода № 63980 від 02 січня 2004 року, укладена між позивачем та ОСОБА_1; угода № 34554 від 22 жовтня 2003 року, укладена між позивачем та ОСОБА_2; угода №237357 від 27 травня 2001 року, укладена між позивачем та ОСОБА_3; угода № 17762 від 09 лютого 2004 року, укладена між Позивачем та ОСОБА_4; угода № 59181 від 14 вересня 2011 року, укладена між позивачем та ОСОБА_5; угода № 43678 від 21 травня 2002 року, укладена між позивачем та ОСОБА_6, відповідно до змісту яких, Автор передає Агентству виключне право на управління своїми майновими правами на твори; відповідно до пункту 4 зазначених угод Автор гарантує Агентству, що він дійсно є автором творів, що він не передавав майнові права, передані Агентству третім особам, в тому числі фізичній особі-підприємцю.

За умов вищезазначених договорів зібрані суми авторської винагороди розподіляються та виплачуються Автору відповідно до правил розподілу зібраної авторської винагороди, встановлених в Агентстві, та умов даного договору; розмір комісійних відрахувань на покриття витрат Агентства складає 20 % від сум винагороди, зібраної Агентством на користь Автора.

Крім цього, на підтвердження правової позиції (підтвердженням розрахунку позивача саме з фізичними особами) надано докази сплати Державним підприємством «Українське агентство з авторських та суміжних прав»як податковим агентом податку па прибуток фізичних осіб.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою регулюється Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. N 637 (z0040-05) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за N 40/10320 (z0040-05) (далі по тексту -Положення № 637)

Виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) (пункт 2.7 Положення № 637 (z0040-05) ).

Відповідно до пункту 2.3 Положення № 637 (z0040-05) гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою між підприємствами в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними спеціальними платіжними засобами.

Зазначені обмеження не поширюються на: а) розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами; б) добровільні пожертвування та благодійну допомогу; в) використання коштів, виданих на відрядження. ґ) підпункт "ґ" пункту 2.3 глави 2 виключено

У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.

Відповідно до пункту 2.8 Положення № 637 (z0040-05) підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надане право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

Пунктом 1 постанови Правління Національного банку України від 09 лютого 2005 року № 32 (z0410-05) «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 квітня 2005 року за № 410/10690 встановлено граничну суму готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами відповідно до пункту 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637 (z0040-05) і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за N 40/10320 (z0040-05) (далі - Положення), у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.

В контексті викладеного суд зазначає, що зміст наведених положень у їх системному зв'язку свідчить про те, що при оцінці питання дотримання суб'єктом господарювання порядку ведення касових операцій визначальне значення має встановлення факту перевищення граничної суми готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами.

Суд звертає увагу, що позивачем не спростовуються висновки податкового органу в частині виплати ОСОБА_1 24 вересня 2012 року згідно відомості № 1756 за серпень готівкою 12 371, 00 грн., 23 листопада 2011 року згідно відомості № 1230 за жовтень - 10 582,00 грн.; ОСОБА_2 - 20 травня 2011 року згідно відомості № 887 за квітень - 10 898, 00 грн., 20 липня 2011 року згідно відомості № 1041 за червень - 13 855 грн.; ОСОБА_3 - 24 січня 2011 року згідно відомості № 1343 - 20 490,87 грн.; ОСОБА_4 - 27 травня 2011 року згідно відомості № 936 за квітень - 15 190,00 грн.; ОСОБА_5 - 24 вересня 2012 року згідно відомості №1756 за серпень - 16 713,00 грн., 25 жовтня 2011 року згідно відомості № 1187 - 13 079,00 грн.; ОСОБА_6 - 22 липня 2011 року згідно відомості № 1028 за червень - 10 610,00 грн., 20 травня 2011 року згідно відомості № 887 за квітень - 11 010, 00 грн., 23 вересня 2011 року згідно відомості № 1130 за серпень - 10 289,00 грн.

Водночас, позивач стверджує, що укладені між Державним підприємством «Українське агентство з авторських та суміжних прав» та вищезазначеними авторами угоди № 63980 від 02 січня 2004 року, № 34554 від 22 жовтня 2003 року, № 237357 від 27 травня 2001 року, № 17762 від 09 лютого 2004 року, № 59181 від 14 вересня 2011 року, № 43678 від 21 травня 2002 року підписані між підприємством та фізичними особами, тому положення пункту 1 постанови Правління Національного банку України від 09 лютого 2005 року № 32 (z0410-05) «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку» та пунктів 2.3, 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (z0040-05) не розповсюджуються.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства суд не погоджується із такими доводами позивача з огляду на наступне.

Як вже зазначалось, представниками відповідача надано суду докази на підтвердження реєстрації авторів як фізичних осіб -підприємців, зокрема: ОСОБА_1 зареєстрований в ДПІ у Подільському районі м. Києва 06 березня 2007 року як підприємець-фізична особа; ОСОБА_2 зареєстрований в ДПІ у Деснянському районі м. Києва 30 червня 2010 року як підприємець-фізична особа; ОСОБА_3 зареєстрований в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва 27 березня 2001 року як підприємець-фізична особа; ОСОБА_4 зареєстрована в ДПІ у Печерському районі м. Києва 06 березня 2007 року підприємець-фізична особа; ОСОБА_5 зареєстрований в ДПІ в Дніпровському районі м. Києва 10 серпня 2007 року; ОСОБА_6 зареєстрована в ДПІ у Києво - Святошинському району Київської області 09 жовтня 2006 року як фізична особа-підприємець.

Представником позивача вищезазначені обставини не спростовані в судовому засіданні, водночас, на думку позивача угоди № 63980 від 02 січня 2004 року, № 34554 від 22 жовтня 2003 року, № 237357 від 27 травня 2001 року, № 17762 від 09 лютого 2004 року, № 59181 від 14 вересня 2011 року, № 43678 від 21 травня 2002 року підписані ним із фізичними особами, а відтак і готівкові розрахунки здійснені саме із фізичними особами, оскільки зазначені особи наділені цивільними права та обов'язками, та в межах зазначених угод виступають виключно як фізичні особи.

У відповідності до статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Стаття 26 Цивільного кодексу України встановлює, що фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим кодексом, іншим законом.

Стаття 25 Цивільного кодексу України зазначає, що цивільні права та обов'язки мають усі фізичні особи

Згідно частини 2 пункту 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Проаналізувавши дані правові норми суд дійшов висновку, що фізична особа і фізична особа -підприємець є відмінними за своїм правовим статусом суб'єктами цивільних та господарських правовідносин. При цьому реєстрація фізичної особи підприємцем не припиняє правосуб'єктності фізичної особи - громадянина.

При цьому, статтею 50 Цивільного кодексу України встановлено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України (254к/96-ВР) та законом.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

В матеріалах справи містяться особові картки платників податків, дослідивши які судом встановлено наступне: основний вид діяльності ОСОБА_3 є інша діяльність у сфері культури (92.3.); до основних видів діяльності ОСОБА_2 відносяться виробництво фільмів (92.11.0.), розповсюдження фільмів (92.12.0.), демонстрація кінофільмів (92.13.0.), діяльність у сфері радіомовлення та телебачення (92.20.0.), театральна та інша мистецька діяльність (92.31.1.); до основних видів діяльності ОСОБА_1 відносяться: неспеціалізована оптова торгівля (_46.90), видання звукозаписів (_59.20.), рекламні агентства (_73.11), посередництво у розміщенні реклами в засобах масової інформації (_73.12), театральна та концертна діяльність (_90.01), діяльність із підтримки театральних і концертних заходів (_90.02); до основних видів діяльності ОСОБА_4 відносяться: здавання в оренду власного нерухомого майна (70.20.0.), виробництво фільмів (92.11.0.), інша видовищно-розважальна діяльність (92.34.0.), надання інших індивідуальних послуг (93.05.0.); до основних видів діяльності ОСОБА_5 відносяться: компонування кіно- та відеофільмів, телевізійних програм (_59.12), видання звукозаписів (_59.20), індивідуальна мистецька діяльність (_90.03); основний вид діяльності ОСОБА_6 є театральна та інша мистецька діяльність.

Особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права охороняються Законом України 23 грудня 1993 року № 3792-XII (3792-12) «Про авторське право і суміжні права»(далі по тексту - Закон № 3792-XII (3792-12) ).

Зокрема, статтею 1 цього Закону визначено наступні поняття, які суд вирішуючи адміністративну справу по суті, бере до уваги:

автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір;

особа - фізична або юридична особа;

база даних (компіляція даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі - електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів;

організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) - організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку;

Відповідно до статті 2 Закону № 3792-XII законодавство України про авторське право і суміжні права базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з відповідних норм Цивільного кодексу України (435-15) , цього Закону, законів України "Про власність" (697-12) , "Про кінематографію" (9/98-ВР) , "Про телебачення і радіомовлення" (3759-12) , "Про видавничу справу" (318/97-ВР) , "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" (1587-14) та інших законів України, що охороняють особисті немайнові права та майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав.

Статтею 7 Закону № 3792-XII встановлено, що суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Відповідно до статті 8 Закону № 3792-XII об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп'ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; похідні твори; збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; інші твори.

Суд звертає увагу, що з урахуванням відомостей про види діяльності авторів, з якими позивачем укладені угоди № 63980 від 02 січня 2004 року, № 34554 від 22 жовтня 2003 року, № 237357 від 27 травня 2001 року, № 17762 від 09 лютого 2004 року, № 59181 від 14 вересня 2011 року, № 43678 від 21 травня 2002 року, аналізуючи положення Закону № 3792-XII (3792-12) , яке визначає об'єктами авторського права - твори у галузі науки, літератури і мистецтва, суд дійшов висновку, що види діяльності авторів за КВЕД є тотожними із об'єктами авторського права, а тому враховуючи визначення в угодах предметом договору - передачу у колективне управління майнові авторські права на твори, зокрема: ретрансляція, публічне виконання, розповсюдження твору, надання доступу до твору, публічне сповіщення в ефір, відтворення та запис творів, публічне сповіщення по кабелю, публічний показ і публічна демонстрація, публічне виконання твору у складі театральних вистав, використання тексту та (або) музики твору виключно у якості «караоке»тощо, тому зі змісту правовідносин, що склалися між позивачем та наступними авторами: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 випливає, що останні діяли як фізичні особи -підприємці.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що деякі автори (ОСОБА_6) є платниками податків, що виключає можливість підписання Угоди на управління майновими правами автора між позивачем та фізичною особою в такому випадку.

При цьому, частиною першою статті 51 Господарського кодексу України передбачено, що підприємницька діяльність припиняється: з власної ініціативи підприємця; у разі закінчення строку дії ліцензії; у разі припинення існування підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі: прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності; смерті фізичної особи - підприємця; постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою; постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності; постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Так, підприємницька діяльність вважається припиненою з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про її припинення, а тому з такого моменту суб'єкти господарювання втрачають підприємницьку правосуб'єктність, а отже и право провадити будь-яку господарську діяльність.

Позивачем не надано суду доказів припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а тому з врахуванням вищевикладеного, на думку суду останні діли як фізичні особи - підприємці із позивачем, а тому правомірним є висновок податкового органу про порушення позивачем пунктами 2.3, 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

За таких обставин, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведена правомірність та обґрунтованість спірного податкового повідомлення - рішення, тому з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Державного підприємства «Українське агентство з авторських та суміжних прав» не підлягає задоволенню.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.