розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду апеляційну, скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09.09.2010р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-Імекс"до Державної податкової інспекції у м. Житомирі, за участю прокуратури Житомирської області, про скасування податкового повідомлення-рішення №0000722304/0 від 17.06.2010р., -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс-Імекс"(далі –позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі –відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000722304/0 від 17.06.2010р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 707 614 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.09.2010р. позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача №0000722304/0 від 17.06.2010р.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач та заступник прокурора Житомирської області (далі –заступник прокурора) подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Як підставу скасування постанови суду першої інстанції, відповідач та заступник прокурора посилаються на те, що у позивача були відсутні підстави для формування податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт, послуг, у зв’язку з тим, що постачальники безпосереднього постачальника позивача, в залежності від періоду, з першої по п’яту ланки, мають ознаки фіктивності (зокрема: не знаходяться за місцем реєстрації, щодо них порушено провадження у справі про банкрутство), а тому у відповідача відсутні підтвердження факту сплати податку до бюджету підприємствами постачальниками по ланцюгу постачання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, дав вірну правову оцінку наданим доказам і прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем дотримано усіх, передбачених Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі –Закон) передумов для формування податкового кредиту; акт перевірки, на підставі висновків якого було прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення, не містить відомостей щодо порушення позивачем правил формування податкового кредиту, а факт одержання від постачальників належним чином оформлених податкових накладних, відповідачем не заперечувався.

В акті перевірки від 14.06.2010 року №3369/23-2/33732550, на підставі висновків якого відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, вказано, що підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування стало те, що в ланцюгах постачання товарів позивачу, а саме: контрагенти основного постачальника позивача, є фірми з ознаками фіктивності, зокрема підприємства, які не знаходяться за місцем реєстрації, щодо них порушено провадження у справі про банкрутство, діяльність яких припинено. Дану обставину відповідачем було з’ясовано за допомогою бази даних інформаційних ресурсів ДПА України.

З матеріалів справи та апеляційної скарги встановлено, що ні відповідачем, ні заступником прокурора не заперечується факт одержання позивачем від постачальників належним чином оформлених податкових накладних, складених особами, які мають на це право, а також факт списання з рахунку позивача податку в оплату товарів (робіт, послуг) на користь контрагента першої ланки позивача

Виходячи з положень п. 1.7 ст. 1 Закону, податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (п.п. 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 Закону).

Відповідно до п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 7.1, п. 7.2 ст. 7 Закону, об'єктом оподаткування цим податком є операції платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; особа-продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість зобов’язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та скласти і передати йому податкову накладну.

В п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону зазначається, що податкова накладна складається з моменту виникнення податкового зобов'язання продавця у двох примірниках та повинна відповідати вимогам щодо її оформлення, визначеним п. п. 7.2.1 п. 7.2 цієї статті.

Датою виникнення податкових зобов'язань у разі поставки товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому виді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед таким бюджетом (п.п. 7.3.5. п. 7.3. ст. 7 Закону).

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону).

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значені суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховуються до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом першої інстанції встановлено, що всі необхідні умови у звітних податкових періодах позивачем дотримані, дані податкових декларацій з податку на додану вартість за всі звітні податкові періоди досліджені судами, зазначені декларації долучені до матеріалів справи, відповідають стану фінансово-господарської діяльності позивача.

Таким чином, формування платниками ПДВ податкового кредиту не може визнаватися неправомірним на тій лише підставі, що контрагенти контрагента першої ланки такого платника податку не знаходиться за юридичною адресою чи щодо них розпочата процедура банкрунтства.

Приймаючи до уваги те, що матеріалами справи, зокрема: ВМД, інвойсами, сертифікатами про походження товару та договорами поставок, підтверджується реальне здійснення господарських операцій, а також те, що факт надання належним чином оформлених податкових накладних, відповідачем не заперечується, суд вважає помилковими доводи відповідача про відсутність підтвердження позивачем права на податковий кредит.

З матеріалів справи встановлено, що позивач мав всі необхідні податкові документи на підтвердження сум податкового кредиту, а відповідач не надав жодних доказів несплати контрагентами позивача податку на додану вартість до бюджету або ж анулювання свідоцтва платника ПДВ таких контрагентів.

Колегія суддів наголошує на тому, що чинним, на момент виникнення правовідносин, законодавством не встановлено обов’язку покупця сплачувати ПДВ до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Зокрема, відповідачем не доведено факту несплати ПДВ до бюджету контрагентами позивача.

Припущення відповідача про невиконання податкових зобов’язань контрагентом позивача не підтверджені належними документальними доказами; такі припущення не позбавляють правового значення виданих цим контрагентом податкових накладних.

Так, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону "Про податок на додану вартість"платник податку - особа, яка згідно з цим Законом (168/97-ВР) зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д"п. 10.1 ст. 10 цього Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, покупець не може нести відповідальність за зловживання, вчинені службовою чи іншою особою підприємства.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вірного зазначив, що посилання відповідача на те, що за наслідками зустрічних перевірок руху товару встановлено, що постачальники товару у другому, третьому, четвертому та п’ятому ланцюгах знаходяться в стадії ліквідації за рішенням власників, чи за рішеннями судів припинено їх юридичну особу, чи подано позови про визнання недійсним запису про державну реєстрацію, чи за рішенням суду визнані банкрутом, чи не знаходяться за юридичною адресою –не є підставами, передбаченими чинним законодавством з питань оподаткування, які тягнуть за собою, як наслідок, не надання бюджетного відшкодування надміру сплаченого податку на додану вартість.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі –залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09.09.2010 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.