Справа: № 2а-1140/11/2670 

Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.,

Суддя-доповідач: Бабенко К.А

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Мельничука В.П., Федотова І.В., при секретарі Сабадін О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національної комісії регулювання електроенергетики України, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_4, Житлово –будівельного кооперативу "Суднобудівник –18", Житлово –будівельного кооперативу "Буревісник –3", Житлово –будівельного кооперативу "Молодіжний", Житлово –будівельного кооперативу "Авіатор –20", Житлово –будівельного кооперативу "Ремонтник", Житлово –будівельного кооперативу "Кристал –16", Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мотор", ОСОБА_5, Житлово –будівельного кооперативу "Октава –2"про визнання незаконною та нечинною постанови, -

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Позивачем та Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача – ОСОБА_3 подано апеляційні скарги, в яких вони просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб та представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а Постанову суду першої інстанції – без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем прийнято Постанову "Про зміну тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, та затвердження Змін до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам" від 13 січня 2011 року №8 (z0062-11) , якою затверджено тарифи на електроенергію, що відпускається населенню в залежності від обсягів споживання.

Крім того, вищезазначеною Постановою внесено зміни до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10 березня 1999 року №309 (z0151-99) .

Відповідно до частини п’ятої ст. 6 Закону України "Про теплопостачання" від 02 червня 2005 року № 2633-IV (далі – Закон № 2633-IV (2633-15) ), державна політика у сфері теплопостачання базується на принципах формування цінової та тарифної політики.

Згідно із частиною другою ст. 11 Закону України "Про електроенергетику" від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР (далі – Закон № 575/97-ВР (575/97-ВР) ),органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Відповідно до ст. 12 Закону № 575/97-ВР, основними завданнями національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, є забезпечення проведення цінової та тарифної політики в електроенергетиці.

Згідно із п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" від 25 грудня 1996 року № 1548 (1548-96-п) , національна комісія регулювання електроенергетики регулює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"від 11.09.2003 року № 1160-IV, регуляторний акт –це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України, господарські відносини складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

В зв’язку з вищевикладеним колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана Постанова Відповідача не є регуляторним актом, тому, як встановлення тарифів для населення не спрямовано на правове регулювання господарських відносин, а тому, Відповідач не зобов’язаний оприлюднювати її проект.

Як правильно встановлено судом першої інстанції Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України, яка оскаржується Позивачем є обґрунтованою.

Що стосується посилання Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача –ОСОБА_1 на порушення структури встановлення тарифів, колегія суддів зазначає, що це не було предметом позову і не має досліджуватись апеляційною інстанцією.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно із п. 1 частини другої ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення, тобто визнання протиправним і скасування рішення суб’єкта владних повноважень або визнання його нечинним виключає одне одне.

Визнання акта незаконним, неправомірним, недійсним та протиправним, що є тотожними поняттями, та його скасування стосується актів індивідуальної дії, які в цьому випадку втрачають свою дію з моменту їх прийняття, а визнання акта нечинним, стосується виключно нормативно-правового акта, наслідком чого є втрата ним чинності з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В зв’язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав, апеляційна скарга залишається без задоволення, а Постанова суду першої інстанції –без змін.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення, а Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року – без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалу складено в повному обсязі 13.10.2011 року.